Велика кількість роздільнянців, особливо жінок, мали там роботу, наші хлопці проходили там військову службу, Міністерство Оборони відраховувало податки Бецилівській та Новоукраїнській сільським радам, чим підтримували не такий багатий місцевий бюджет. До речі, на території цієї частини, три роки ( 2008 – 2010р.р.) існував військово-патріотичний табір допризовної молоді, який завоював велику популярність у дітей та батьків і який закінчив своє існування разом з військовою частиною. Це зараз ми вже
знаємо чому так сталося і кому це було вигідно, а тоді ми й гадки не мали, що нас просто готують здати Росії без пострілу, без спротиву. Тому кількість військових гарнізонів заважала владі Януковича проводити свій план в дію.
З території частини було вивезене все, що підтримувало функціональність існування та проживання військових.
В Міністерстві Оборони згадали про це військове містечко з початком війни з Росією, з виникненням загрози вторгнення російських військ через так зване Придністровя. Перші батальйони, які зайшли на територію весною та влітку, жили в палатках. Тоді було тепло і особливих труднощів для проживання було не багато, з допомогою громади району вони вирішувались швидко і оперативно. Але наступила осінь, а за нею, неочікувано – зима. Потрібно було переводити військових у казарми. Ось тут і почались проблеми, до яких
Міністерство Оборони не було готове, або не хотіло їх бачити взагалі. Скоріше друге ніж перше. Виявилось, що казарми на 100% не були готові до проживання військових в осінньо-зимовий період. Було відсутнє все, що мало забезпечити нормальне проживання військового підрозділу.
Відвідування «високого керівництва» не давало бажаних результатів. Фактично військові мали зимувати в майже польових умовах. Провівши добу на блокпостах, на охороні кордону, солдати мали повернутись до казарми де, умови були не кращі ніж в окопах. І, як завжди, що особливо приємно, на допомогу прийшла громадськість. Прийшли не байдужі люди, патріоти України, патріоти свого краю. Мені не соромно писати ці слова тому, що це правда. Першими відгукнулись Драгоміров Юрій Васильович і Заборей
Іван Васильович, які вже давно допомагали армії, військовому госпіталю, біженцям. Вирішили, що військове містечко, військова казарма це наш «фронт», це наша «передова» і ми маємо отримати тут перемогу, маємо забезпечити нормальне життя нашим захисникам, яких би сил та коштів це не потребувало. Ми звернулись до голови районної ради Крилова Сергія Миколайовича, та голови міської ради м. Роздільна, Шовкалюка Валерія Олександровича, з пропозицією запросити на розмову підприємців міста
та району.
Така зустріч відбулася. Що дуже приємно, це була зустріч людей, які розуміють ситуацію, адекватно її сприймають і приймають виважені рішення.
А рішення було одне: хто як не ми? Зачитували перелік необхідного матеріалу, оснащення, побутових приладів і кожен вибирав своє по можливості.
Першими на територію частині прийшли працівники Роздільнянського «Водоканалу» на чолі з Кінашем Генадієм Володимировичем. Бригада сантехніків, якою керував Халявицький Борис Васильович, в короткий термін відновила роботу як внутрішньої, так і зовнішньої каналізаційної системи.
Поки йшли ремонтно-відновлювальні роботи паралельно закуповували необхідне обладнання та побутові прилади: три електричні водонагрівачі (бойлери), пральну машину-автомат, дві душові кабіни, дві електричні теплові пушки, посудомийні ванни, силовий електричний кабель, гофру, розетки, вимикачі, автомати, фільтри, труби поліпропіленові, каструлі, казани, сковорідки та інший посуд, завод КПО надав промислову електричну плиту, хоча стареньку, але на перших порах вона виручала.
Слідуючими за роботу взялись майстри будівельої бригади Заборея Івана Васильовича. Майже щодня, без вихідних, зранку і до пізнього вечора, з великою майстерністю та любовю до справи. Вони замінили електросиловий кабель, розвели його по поверхах, встановили розетки, вимикачі, автомати, повністю відновили функціонування внутрішнього туалету, відновили умивальник на 12 кранів, встановили дві душові кабіни, два бойлери для гарячої води, встановили електричний обігрів приміщення, та замінили три вікна, що геть розвалилися, на пластикові, що дало можливість убезпечити приміщення від холоду та протягів. Тепер у військових відпала необхідність шукати в Роздільній лазню щоб помитись, все це можна зробити не виходячи з казарми. Після того як була встановлена пральна машина-автомат, та електрокалорифер у сушильній кімнаті, військові мають можливість випрати одежу і за декілька годин її висушити.
Особлива гордість – це відновлення солдатської кухні, що дало можливість перенести приготування їжі в польовій кухні, з вулиці, з холоду, морозу, дощу, до теплого та затишного приміщення. Для цього провели холодну та гарячу воду, встановивши електричний бойлер, ванни для миття посуду, та саме основне, встановили нову, потужну електричну плиту, яку громада придбала, на зібрані кошти, прямо з заводу.
Слова подяки хочеться сказати членам бригади, яка займалась монтажем, відновленням, приведенням в порядок приміщень і особливо молодому майстру Бєляєву Руслану, за відношення до справи, за високий професіоналізм. Все, що зробили хлопці цієї бригади достойне поваги. За такими людьми майбутнє України. З такими людьми хочеться мати справу. Це зовсім нове відношення до справи, яке можна охарактеризувати одним словом – професіональне. Іван Васильович має достойний колектив не тільки
майстрів, а й однодумців.
Коли були завершені роботи по ремонту та відновленню казарми, настав час показати, що було зроблено, куди потрачені кошти, який результат спільних зусиль багатьох людей. Замовили автобус, запросили всіх причетних до цієї благодійної акції і поїхали в гості у військову частину. Що можна сказати про зустріч? Ми були там шанованими гостями. Військові щиро дякували за створення належних умов для достойного проживання в зимовий період, за піклування, підтримку. Влаштували невелику екскурсію, познайомили з умовами проживання і в затишній солдатській столовій всіх гостей пригостили угорською національною стравою бограч, приготовленою на багатті, у великому казані, за особливим рецептом солдатським кухарем, адже військові належать до батальйону, який передислокувався до нас з Закарпаття. Гарячий бограч, тепла, щира, відверта розмова – що ще потрібно дорослим мужчинам, одні з яких захищають Батьківщину, ризикують своїм життям, знаходячись далеко від своїх сімей, своїх родин і тими, хто їх щиро підтримує, намагаються зробити все можливе щоб полегшити їхню службу.
Були слова подяки, слова підтримки, сподівання і впевненості на краще, за мир та перемогу, а ще готовності допомагати в майбутньому. Бо кожен розумів, що тільки в єдності наша сила.
На сам кінець хочу висловити щиру подяку: за благодійну допомогу у відновлені військового містечка для забезпечення життєдіяльності підрозділів Української Армії, які виконують бойове завдання у Придністровському сегменті Україно – Молдовського кордону на території Роздільнянського району, з нагоди річниці Збройних сил України та міжнародного Дня волонтерів: Драгомірову Ю.В., Заборею І.В., Крилову С.М., Шовкалюку В.О., Галєву Ю.Ф., Вадовській Л.М., Малкус Ю.М., СеропянГ.М., Качковському С.О., Кінашу Г.В., Халявицькому Б.В., Палазову Ю.М., Гринь В.І., Бєляєву Р.В., Шпаку О.В., Каражекову М.П., Масловій О.В., Гончаруку В.С., Афанасій В.В., Баранецькому Олександру, Волощенко В.Б., Чепельській Тетяні, великій,
дружній родині Сиротюків, на чолі з Наталею Павлівною, Філіну Антону, Моцному П.О., Караману М.С., Підгорній Т.М., Мазуренкам, Євгенію Івановичу та Тетяні Володимирівні.
Хочу побажати міцного здоровя, оптимізму, віри у нашу Перемогу, віри у майбутнє України, віри в те що разом ми сила, та з надією на подальшу співпрацю, адже війна ще не закінчилась і Україна потребує нашої допомоги.
А на останок фото на згадку.
Слава Україні!
Слава Нації!
Героям слава!
Голова ГО «ГРОМАДА РОЗДІЛЬНЯНЩИНИ» Володимир Василенко.