Степанівка. Центральна площа перед магазинами, кафешкою. Кидається у вічі відсутність прапорів на площі. Десь там на сільській раді він є, але тут,у центрі села, де до магазинів ходять люди – їх нема. Більшість людей, які були на площі, дізнались від нас що сьогодні св’ято День Державного Прапора України. Розгорнули свій 30-ти метровий прапор, поздоровили людей зі св'ятом, виконали Державний Гімн України, подарували діткам, що сиротливо сиділи під стінами магазинів, прапорці та поїхали далі. Доречі на Степанівському заводі дитячого харчування прапор теж був відсутній. Дякувати, що чужого не було.
Кучургани. Площа перед міцно зачиненим Палацом культури. Нас зустрічає група місцевих жителів,патріотів, на чолі з Доносіяном Миколою Миколайовичем. Минулого року тут відбувся акт наруги над державною символікою України. Імено в Кучурганах молодики зірвали прапор України та підняли Російський триколор. Що змінилось з того часу? Жодної доведеної до логічного завершення справи службою безпеки України. Так, як жодної справи про наругу над прапорами в Роздільній. Тішить те, що ми маємо тут, хоч і невеличкий, але дієвий осередок громадської організації, яка займається волонтерською діяльністтю, підтримкою ЗСУ, національно-патріотичним вихованням. І Державний Прапор України, на самій високій щоглі селища це їх робота, це їх гордість. Розгортаємо прапор. Проводимо короткий мітинг. До нас підійшли дві бабусі, які щойно вийшли з церкви. Одна з них, поклавши руку на серце, стояла і слухала Гімн України, звівши погляд у простір. Потім уклонилась нам, побажала здоров'я та миру і пішла собі. В церкві дзвонили в дзвони і хотілось вірити, що в ній сьогодні молилися за Україну та український народ. Але приналежність церкви до Московського патріархату та велику прихильність настоятеля до «руського міра» ( це можна відслідкувати в соціальних мережах, де він активно проявляє себе), перекреслюють всі надії.
Слідуюча зупинка – селище Лиманське.Зновупрапор ,знову Гімн України. До нас підійшли місцеві жителі. Їх було не багато, але вони активно спілкувались з нами. Попросили заспівати українських народних пісень.Та залюбки! Поспівали пісень, подякували один одному та й поїхали до друзів прикордонників, з якими ми зустрічались минулого року, співали, фотографувались. Ми готувались. Скинулись грішми, купили великого торта,все-таки в гості їдемо, і поїхали. Вірніше – і приїхали!!! Ми наштовхнулись на відверту неприязнь, відверте ігнорування з боку прикордонників. До нас не вийшов ніхто – ні черговий по заставі, ні начальник чи його заступник – ніхто. Нам навіть не захотіли пояснити в чому річ. На нас дивились як на бидло, яке заважає ім спати, чи, можливо святкувати. А ми стояли напроти застави з 30-ти метровим прапором України,чоловіки, жінки, діти. Всі гарно одягнені, в вишиванках, з подарунками. Серед нас було багато волонтерів, які допоманають Збройним Силам України, в тому числі і прикордонникам. Тим більше булла не зрозумілою поведінка самих прикордонників. Вони дивились на нас з вікон другого поверху, відвертались спиною, ігноруючи наші запитання та прохання.
Хто ці люди? Якій країні належать? Кордони якої країни вони захищають? Адже український прикордонник не може так відверто ненавидіти своїх людей, так відверто їх зневажати, так цинічно їх ігнорувати.
Сказати що люди були шоковані – не сказати нічого. Було таке враження, що до кожного з нас підійшли і плюнули в обличчя.
Тому ми робимо заяву:
Громадська організація «ГРОМАДА РОЗДІЛЬНЯНЩИНИ», волонтерська команда «Від серця до серця»,учасники автопробігу Роздільнянський Автомайдан звертаються до Прикордонної служби України з вимогою розслідувати цей ганебний для Українських прикордонників випадок.
Ми намагаємось побудувати європейську країну, тому таким «прикордонникам» немає місця на наших кордонах! Нехай йдуть захищати кордони іншої держави і не ганьблять Україну.
Ми залишили подарунок часовому і поїхали. Слідуюча зупинка –військове містечко. Розгортали прапор, співали Гімн України, дарували діткам прапорці.Дорослі жителі обходили нас не вступаючи в розмову, а дехто відверто проявляв неприязнь. Де ми живемо? Хто цими людьми опікується? Хто і яку роботу з ними проводить щоб вони змінили своє ставлення до держави в якій проживають? Де влада і що вона робить? Чому в цьому селищі «жітєлі дамбаса» дозволяють собі погрожувати розправою, нашому з вами земляку-добровольцю. Погрожувати йому і його сім'ї. Причому безнаказано. Значить мають підтримку. Основний месідж районної влади – « не надо будоражить население!». Це, відповідно, повторюють і правоохоронні органи. «Не надо будоражить население!» - і в нас піднімають прапор країни-агресора. « Не надо будоражить население!» - і знищують Державну символіку. «Не надо будоражить население!» - і погрожують розправою солдату-добровольцю.
Так починалася війна на сході. Тому ми в цій поїздці підтримували заклик харківського Автомайдану – « Не зови войну в свой дом», « не клич війну в свій дім». З цим закликом ми і звертаємось до жителів нашого району – НЕ КЛИЧ ВІЙНУ В СВІЙ ДІМ!
Слава Збройним Силам України!
Це не просто слова гасла. Це велика шана і подяка невеличкому гарнізону ППО, який цілодобово несе бойове чергування. Слава жінкам, які служать в цьому підрозділі! Командир особисто приїхав на зустріч з нами. Спільно виконували Гімн, дякували за службу та підтримку. Обмінялись з командиром телефонами для співпраці та можливої волонтерської допомоги. Подарували солодощі, сфотографувались на згадку та поїхали далі.
Остання адреса ПП Кучургани, блокпост Національної Гвардії. Всі вільні від служби, чергування воїни вишикувались для зустрічі з нами. Розгорнули свій прапор. Кучурганські волонтери пригостили бійців тортом, цукерками, печивом. Спільне виконання Гімну України. Слава Україні! Героям слава! Слава нації! Україна понад усе! – котилось багатоголосо над лиманом.
І в цьому була сила, єдність,віра в нашу перемогу.
Слава Національній Гвардії України!
Додому повертались втомлені, але задоволені. Вже навіть не реагували на вщент розбиту дорогу Роздільна – Лиманське.
З поїздки зробили певні висновки – для того, щоб відбулися зміни потрібна воля та бажання керівництва. На жаль у нас нема ні першого, ні другого.
Що ж, будемо чекати змін. Вісімнадцять місяців чекаємо…
ГО "Громада Роздільнянщини"