Я слухала його, дивилась на його обличчя і не вірила, що йому тільки 26, всього на рік старший моєї доньки. Ні, не може бути. Передімною зовсім доросла, мудра, обтяжена житєвим багажем людина, що вхопила фунт лиха.
Невже за декілька місяців війни так дорослішають наші діти?
Я зібрала необхідні йому ліки, взяла номер телефону для контакту і він пішов. Гроші не взяла, не піднялась рука їх взяти. Позвонила знайомим, подругам по волонтерській роботі і через декілька годин були зібрані необхідні кошти на весь період лікування і подальшу реабілітацію. З того часу волонтери взяли його під опіку. Природна скромність, чи життєва мудрість не дозволяють йому часто звонити, просити допомоги, приходиться самим здогадуватись що йому необхідно, або, як кажуть, витягувати з нього обценьками.
Одного разу, за чашкою ароматного чаю він повідав свою історію…
- Призвали мене другого квітня 2014 року до Одеського прикордонного загону. В селищі Курортне проходив військову підготовку. В серпні нас відправили в Новоазовськ. В складі мобільної групи контролювали кордон між Новоазовськом та Маріуполем. Першого вересня, в вечері отримали наказ виїхати на перехрестя доріг біля селища Саханка для вияснення оперативної обстановки. В складі двох БТРів, та невеликої групи бійців відправились виконувати завдання. Біля селища Саханка попали в засаду.
Російська броньована группа обстріляла нас з гарматів та крупнокаліберних кулеметів. Ми спочатку не відповідали, поскільки не було команди стріляти. Нашу машину підбили, вона заглохла і більше не заводилась. Перебувати в ній було небезпечно. Ми покинули БТР і почали відбивати атаку ворога. Відступати не було можливості. У мене булла «муха», а в Максима Схабюка дві. Нам вдалось підбити один російський БТР. Внаслідок попадання снаряда в нашу бойову машину, переповнену боєприпасами та бензином, наша машина вибухнула. Поскільки наш командир, майор Андрієць, був ближче до машини, то він згорів, а мене вибуховою хвилею відкинуло далеко вперед і я отримав важку контузію. Упавши на землю я втратив свідомість.
В цей час з крупнокаліберного кулемета отримав важкі поранення Схабюк Максим. Йому відірвало частину руки та половину челюсті, вибило зуби, але він залишився живим. Прийшовши до тями ми продовжували відстрілюватись. Коли росіяни відступили ми почали пробиратись до своїх.В живих залишилось четверо – троє з них поранено. 15 кілометрів полями та посадками пробирались. Коли вийшли до своїх всі дивувались, як ми вижили. Ніхто не хотів за нами їхати, так як вважали, що ми всі загинули. А ми вижили і повернулися. Трьох поранених відразу відправили до військового шпиталю в Маріуполі, потім польовий госпіталь, звідки нас літаком направили до Одеси де я продовжив лікування.
4 жовтня мене нагородили нагрудним знаком «Медаль за Мужність». Мій командир, майор Андрієць, похований в місті Одесі. Максим Схабюк лікується в Київському госпіталі, проходить дуже складний курс лікування. Якщо мене відпустять з частини, я хочу провідати його.
…Він на мить замовк, а потім продовжив:
- У моєму невеликому солдатському житті все бувало. Був період коли їли цвілі сухарі, попередньо підсмаживши на вогні, сардину, після якої мучила печія. Був період коли не було води по два дні. Всього бувало. Я за два місяці втратив 12 кілограмів ваги…
На річницю Збройних сил України волонтери подарували йому термобілизну, шапку, теплого бушлата. Нехай гріє він його тіло і душу, нехай повертається до дому живий-здоровий, а ми будемо його чекати, так як чекаємо всіх наших воїнів, які захищають нашу Батьківщину,її свободу і суверенітет.
В ЮТУБі є відео- «Саханка. На роздоріжжі» зняте Громадським телебаченням. Журналіст стоїть на місті бою наших прикордонників з російською броньованою групою. Підбиту, спалену техніку вже відтягнули. На полі залишились тільки окремі фрагменти броньованих машин. І на землі,
спаленій вогнем, журналістка знаходить обгорілий військовий квиток. Це квиток нашого земляка, нашого героя Плєшко Віталія. Вона знайшла його в госпіталі і повернула йому. І він береже його як реліквію, святиню, як память про ті страшні події, які не повинні повторитись.
Слава Героям !!!
Ольга Василенко, провізор, член волонтерської команди « Від серця до серця».