І не про якусь там «Вашингтон пост», чи «Дейлі телеграф», «Гардіан», а про нашу місцеву, рідненьку (ріднішої не буває) газету «Вперед».
І тут у нас перша гордість - її очолює член спілки журналістів України. А це вам, скажу, не хухри-мухри. Це не кожній районній газеті так щастить. Ото ж погордились і йдемо далі. Ніби і йти не далеко, скільки тої дороги до редакції (Роздільна-місто не дуже велике), але йти довелось майже 5 місяців. Перша спроба – початок березня цього року.
Вже прокотилась по Україні «Революція Гідності», накивав п’ятами президент-проффесор Янукович, загубивши золоті батони і вже «братня» Рассєя розпочала окупацію Криму. Було вирішено звернутися до громади району з закликом до єдності, згуртування навколо основного завдання - збереження суверенітету та цілісності України,протидії проявам сепаратизму.
На четвертій сторінці газети, внизу, прочитали, що співвласником газети «Вперед» є Роздільнянська райдержадміністрація та районна рада (Реєстраційне свідоцтво ОД №573 від 20 травня 1999року), то ж газета належить громаді. Озброївшись такою інформацією вирушили до редакції.
«…тільки через мій труп…»: почули у відповідь від редактора, на пропозицію надрукувати звернення. Нам пояснили, що це така серйозна «редакційна політика», а «труп»- це для додання більшої важності моменту, тої ж таки, «редакційної політики». Намагались заперечувати, але нагадування про «труп» лякало. Ну кому потрібні такі жертви?
Порадившись вирішили: нехай всі живуть в розумі та здоровї довго та щасливо. Яка ж бо радість від похорон? А газеті дати можливість дозріти, самостійно, екологічно безпечно, природно, без «хімічного» втручання.
Дозрівання затягнулось майже на 5 місяців.
Нарешті плід дозрів. Нам дозволили надрукувати замітку до газети. Але… Але знову у справу втрутилась пресловута «редакційна політика» і, навіть, вольова та «вказуюча рука» місцевої влади. Справа в тому, що ми хотіли надрукувати вірша, написаного нашою землячкою, роздільнянкою, як реакцію на знищення літака Боїнг-777, Малайзійських авіаліній. І в ньому, вона мала необережність назвати президента сусідньої держави…ні,ні, не так як ви подумали, а уродом. В цьому вірші навіть прізвища його не було,
але переляку наробило багато. І редакція, і керівники району, перебиваючи один-одного, пояснювали, що цей вірш, надрукований у газеті «Вперед», може викликати міжнародний скандал та політичну кризу. А тепер, увага, найголовніше: «…ми не можемо дозволити друкувати вірша, по-скільки він ображає президента великої сусідньої держави. Навіть якщо він веде агресивну політику проти України, все рівно, ми повинні поважати його як президента, повторююсь, великої держави…».
І ми уявили: …розгорівся міжнародний скандал. В Роздільну, з багатьох країн світу, намагаються прилетіти журналісти, міжнародні комісії, спостерігачі, керівники держав, політики. Терміново відбудовується аеропорт Лиманське. Ремонтують дороги, стелять новий асфальт, прибирають сміття, ремонтують велику залу районного Палацу культури.
Рейтинг газети «Вперед» виріс до небес. Редактори європейських та світових мас-медіа ламають свої редакційні «паркери», кусають брудні нігті, заламують руки та ридають від заздрощів.
Стоп-стоп-стоп! Здається десь, щось подібне ми вже читали. Підкреслюю - щось подібне. Тому швидко спускаємось на грішну землю. Відганяємо від себе солодке видіння і розуміємо, що і цього разу нам відмовили.
Що ж, ми люди терплячі, зайдемо іншого разу. Потрібно ж поважати «редакційну політику» та «думку влади».
Третя нагода відвідати редакцію трапилась після святкування громадою району Дня Державного Прапора та Дня Незалежності України. Принесли статтю «Не здолати Україну», в якій була інформація про прикрий інцидент, що стався в селі Кучургани, з попранням Державного Прапора України молодою людиною, жителем цього села, та критичними зауваженнями до влади, щодо національно-патріотичного виховання. Таке ж зауваження було до місцевої влади смт. Лиманське (на сайті «Роздільна-інфо» є повна
версія).
Зустріли ввічливо. Узгодили об’єм замітки, кількість фотографій. Розійшлися аналогічно. Ми і розслабились. А шкода! А зряааааааа! ( російською).
Відкриваємо газету за 30.08.2014р. №64 і бачимо, що зі статті «Не здолати Україну» зникли і прикрий інцидент, і критичні зауваження. А в неділю, 31.09.2014р. в переддень Дня знань, в тому ж с. Кучургани, серед білого дня, на самій високій вежі, не далеко від офісу сільської ради, підіймають російський триколор, попередньо знищивши Український Державний Прапор.
Вже в понеділок,01.09.2014р. в редакції нам пояснювали, що ми дозволили собі критику влади, що не відповідає редакційній політиці газети.
Знову «редакційна політика». А може редакційний злочин?
Ось вам місце і роль газети «Вперед» в національно-патріотичному вихованні населення, громади району.
Чекаємо на реакцію влади. До речі, Сергій Миколайович заявив, що ми живемо у демократичному суспільстві і він не може собі дозволити втручатись у ту саму «редакційну політику» газети.
Як вам заява?
Від імені громади: Володимир Василенко.