Відлуння Донецького аеропорту…

   Трагедія Донецького аеропорту докотилася і до нашого міста. 14 липня 2015 року Дніпропетровськ прощався з Героєм України, захисником аеропорту, «кіборгом», нашим з вами земляком, Сергієм Іщенком. Прощалися з Сергієм і жителі нашого міста: родина, друзі, волонтери і просто не байдужі люди.

   Його життєвий шлях схожий на тисячі, можливо,навіть, на мільйони шляхів молодих хлопців нашої країни – дитячий садок, школа, ПТУ, військова служба. Але…

   Народився Сергій 22 грудня 1975 року в м. Роздільна. Тут ходив до дитячого садка, потім до I-ї міської школи. В Роздільній закінчував професійне училище, звідси пішов служити до Збройних Сил України.

   Життєві дороги привели до Дніпропетровська де і зустрів свою другу половину – Олену, з якою прожив десять років. Любимі батьки, кохана дружина, робота – що ще потрібно для щастя? Та прийшла біда, якої не чекали. На порозі нашого дому з’явився чужинець, підлий, підступний, жорстокий, руйнуючи наші села і міста, сіючи смерть. І тоді Сергій взяв у руки зброю і пішов захищати свій дім, свою сім'ю, свій рід, свою родину і неньку Україну. Він міг не йти на фронт, так як один у матері, а мати після операції на серці. Але він сказав: «Наша Україна в небезпеці і якщо ми не зупинимо ворога сьогодні, завтра він буде тут. Мамо, якщо не я, то хто?». Це були не просто слова, це був життєвий принцип Сергія. Завжди спокійний, впевнений, надійний, з теплою усмішкою на обличчі. Таким він запам'ятається всім, хто його знав.
« Якщо не я, то хто?..». Захищати Донецький аеропорт їхали тільки добровольці. Це був момент істини. І коли він настав Сергій зробив крок вперед і пішов у вічність. Зайшов в аеропорт 6-го січня, щоб більше не повернутись живим. Двадцятого січня з ним втратився зв’язок. Але це станеться 20-го, а до цього… З розповіді Олега, який був з Сергієм і якого Сергій врятував, затягнувши його, важко пораненого до БТР а, сам залишився з пораненими в новому терміналі: « …зайшли ми 6-го, а десь з 9-го нас почали щільно накривати вогнем. 15 січня загинув боєць нашого підрозділу, вісімнадцятирічний хлопець, з Краматорська. Куля, яка його вбила, застрягла в шоломі Сергія, то він навіть не звернув на неї уваги. Коли закінчився боєкомплект Сергій, не зважаючи на шалений обстріл, ходив по терміналу, розшукував зброю, набої і продовжував стріляти. На той час вже було багато вбитих і поранених. Сергій знаходив баклажки з замерзлою водою, розбивав лід, якимось чином розтоплював його і напував поранених. Завжди був врівноважений, спокійний і розсудливий. Він був надійний. Коли приїхав за нами перший БТР, ми не змогли евакуювати всіх поранених і я залишився.То Сергій мені сказав: «Я без тебе нікуди не поїду». І просто ліг поруч зі мною. Я на той час вже був поранений. Ми розуміли що це все. Що ми не зможемо вижити, що це питання часу. Але жодної хвилини слабкості, чи паніки не було. Сергій серед завалів знайшов снайперську гвинтівку і ходив на другий поверх терміналу, як він казав, на полювання. Ходив на поверх, якого ми фактично втратили. Захищати термінал вже було нічим і нікому.

   Ми розуміли, що боєкомплект нам вже не привезуть. На цей час мене ще декілька разів було поранено. Залишався цілим один Сергій. Його не брала куля до останнього. Мабуть ангел беріг його для чогось більш важливого.

   І тут сталось чудо (Олег повторив це слово тричі). Не зважаючи на шалений обстріл до нас прорвався БТР. Прорвався чудом. А керував ним відчайдуха, котрий усвідомлював на що він йде, що може запросто загинути. Але там були його товариші, побратими і він не міг не приїхати. Він приїхав за нами.

   І знову не вистачило місця для всіх поранених. Сергій взяв мене на руки, відніс до машини, а сам залишився. Як виявилось назавжди. До підриву терміналу, в якому загинув Сергій, залишались лічені години. Він зробив свою справу, до якої можливо йшов все своє життя, таке коротке. Він спас мене ціною свого власного». Перед нами стояв мужній чоловік, що тричі побував в аеропорту, мабуть на голову вищий від Сергія і плакав. Він не соромився своїх сліз, він соромився того, що він живий, а Сергія нема. Плакала мужня людина, якому вороги дали кличку «катастрофа». Він довго боявся зустрічі з мамою Сергія, але ця мужня жінка прийняла його, як рідного сина.

   Траурна церемонія розпочалась від храму Різдва Пресвятої Богородиці, української православної церкви, Київського Патріархату, де відбувся чин похорону за загиблим воїном, рабом Божим Сергієм, за участі отця Дмитра, капелана, волонтера. На меморіальному комплексі, де відбувалось поховання, застигли в скорботі воїни-побратими з військової частини де служив Сергій, рідні, друзі, представники волонтерської організації міста.

   Траурна мелодія, у виконанні військового духового оркестру, губилась серед свіжих солдатських могил, більшість яких була позначена страшним словом «Невпізнаний», рвала на шматки серце і душу. Поволі підходили люди, прощалися з Сергієм. Коли заговорила мама линув рясний дощ. Здавалось, що сама природа прощається з нашим Сергієм, а може це він прощався з нами.

   Герої не вмирають! І тут постає питання пам’яті. Дуже важливо, щоби влада (любого рівня) пам’ятала своїх Героїв. Пам’ятала поіменно. Пам’ятала тисячі Героїв інвалідів, які після війни вийдуть на вулиці сіл і міст, забезпечила їх всім необхідним, не дала можливості опуститись до жебракування.

   А саме головне, щоб ми з вами не втратили пам’ять. Не втратили відчуття милосердя, доброти, совісті, не дивлячись на велику кількість крові та загиблих. Зберегли її та передали своїм дітям та онукам.

   Сьогодні Україна пише нову сторінку своєї історії. На жаль трагічну, криваву, але героїчну. І пишуть її такі хлопці як Сергій.
   Герої не вмирають! Вони ідуть у вічність.
   Вічна пам’ять і слава Героям!
   Слава матерям, які народжують таких героїв!
   Слава нації і слава Україні!

   Від імені громадської організації «ГРОМАДА РОЗДІЛЬНЯНЩИНИ» Володимир Василенко.

   P.S. Мати Сергія Іщенка Віліна Петрівна та його дружина Олена висловлюють подяку військовому комісару району Номеровському О.І., голові міської ради Шовкалюку В.О. та всім не байдужим людям за співчуття, та матеріальну допомогу для організації поховань.

HEADER 

Reply
 
+4
Вечная Память! Спасибо за то, что у нас мир!
Reply
 
+2
(ua) герой
Reply
 
+2
Слава Україні!
Героям слава!
Слава нації!
Смерть ворогам!

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!
Reply
 
+3
Героям Слава!!!
Герої не вмирають!
Reply
 
-4
Чего же не размещен комментарий. Прикрываете , работаете на одного человека.
Reply
 
+1
Слышишь ты,кандидат,дог адываюсь что это за коментарий твой.Хочу тебе пожелать только одного - не дай тебе Боже прикрыться так,как Сергей.Будь здоров и счастлив.Но в самый свой счстливый момент в жизни перед тобой будут вставать эти ребята.Ты никогда не сможешь выбить из своего подсознания,что именно им ты обязан своей жизнью.
Сколько же в вас дерьма!?,кандитат.
Слава Украине!!!Героя м слава!!!
Слава нации!!! Смерть врагам!!!
Reply
 
+3
Цитую кандидат:
Чего же не размещен комментарий.

Вы написали предыдущий комментарий, либо под действием очень высокой температуры, либо сознательно клевещете!!! Не стоит этого делать.
Reply
 
-3
У меня нет ни температуры ни желания клеветать. и еще: " Передо мной не будут вставать эти ребята, я их туда не отправлял и на это воля каждого. А вот как с этим будет жить Васеленко, который туда отправлял ребят, плохо понимаю.
Reply
 
+2
Кандидат,ты вообще не дружишь с головой?Василен ко у нас уже министр обороны,или президент?Он что издает приказы о мобилизации?Ты на самом деле дурак,или прикидываешься? Василенко со своей командой волонтеров провожает ребят в дорогу.Мы покупаем им форму,берцы,нос ки,предметы гигиены,если они нуждаются.Если позволяют средства покупаем и продукты,чтобы в дороге было с чем попить чайку.Это не мы туда отправляем ребят.Мобилизац ию объявляет президент - это для особо одаренных разъяснение.Вол нтеры могут только пожелать счастливой дороги и скорого возвращени живыми и здоровыми.А что сделали вы,кандидат(к стати кандидат куда?), для своей страны,города,у лицы?Говорите не посылали ребят туда?А не приходило в голову,что это из-за таких равнодушных людишек,как вы,происходит весь этот ужас на нашей земле?Да,многие ребята идут туда потому,что призвали,а не потому что чувствуют себя патриотами,Но многие из них радикально меняются,находя сь на передовой,Измен яют свое отношени и к земле,на которой выросли,и к родным,и к жизни.Вам,я думаю,не понять этого - слишком вы узко и приземленно мыслите.Для вас весь мир замкнулся на Василенко?Мне искренне жаль вас.Но хочу вам сказать - если бы нам побольше таких патриотов,как Василенко,У нас бы уже давно все было бы хорошо.Так что,кандидат,пр ежде чем что-то писать,включай мозги.
Reply
 
+1
Вообще-то о погибшем воине,нашем земляке, идет речь в этой статье.Кандидат ,вы читали статью?Неужели ничего не шевельнулось,кр оме ненависти к Василенко?Что ж вы такой мелочный и бездушный?!
Сергей и такие,как Сергей,пошли защищать и вас в том числе,не думая даже о том,что может быть он вас тоже не любит.Он погиб смертью героя,не бросив своих товарищей в тяжелую минуту.Он остался с ними,хотя мог уехать.Он пошел на эту проклятую войну,хотя мог туда не идти.А если бы он думал как вы?Да,с такими,как вы,в разведку не пойдешь - сильно воняете.И слава Богу,что у нас таких,как Сергей,больше,ч ем таких,как вы,кандидат.
Слава Украине!Героям слава!Навеки слава!
Reply
 
+1
Кандидат,специа льно для тебя - на Цензор.нет - статья про 20-ти летнюю медсестру.прочт и обязательно и не забудь написать Вике Ясинской,что она пиарится.
Reply
 
+1
Кандидат, выпейте слабительное, сделайте свое дело и посмотрите а главное понюхайте чем благоухает ваша душа. Это же на сколько нужно быть невежеством чтоб позволить себе оскорблять человека который погиб защищая нас с вами и свою родину. Низко пали Кандидат. Слава Україні Героям Слава (ua)
Reply
 
-2
Я не оскорбляю Сережу. Сережа действительно Герой. И светлая память ему. Я говорю о Василенко. Он не министр обороны и , даже не военком, но сидит он почему-то в военкомате и занимается отправкой детей в АТО. Вот о чем идет речь. Так что прочистите мозги Вы себе и пейте слабительное на здоровье сами, если не можете связать 2+2. И не надо трогать Сергея. Пусть он спит спокойно.
Reply
 
+1
кандидат- вам Василенко даже ночью в кошмарах сниться?а днем вы наверное за Владимиром Николаевичем слежку установили...ин аче откуда вы так уверенно заявляете что и где делает человек, при этом прошу не путать отправляет военком а волонтеры провожают. прочтите комментарий выше там вам все подробно написали. (ua)
Reply
 
0
Кандидат,у вас как в анекдоте про блоху.Любая тема заканчивается Василенко - это уже диагноз.Мне за вас тревожно,кандид ат.Вам явно нужна помощь психиатра.Обращ айтесь к волонтерам,у них в команде есть хорошие специалисты - вам помогут.
Reply
 
+1
Вічна пам"ять Героям, віддавшим життя за Неньку Україну. Плачу, читаючи статтю. Рідненькі наші, як же Україні не вистачає вас..
Reply
 
+2
Могу поправить ваш рассказ. Сергея я увидел первый раз в терминале на посту "Ромео". Правда мы с ним незнакомы были. Погиб у меня на глазах, от пули в голову, над правой бровью, вытащили еще подавал признаки жизни. Псих пытался спасти,но это оказалось бесполезно. Так как ранение было тяжелейшее. Тело удалось вывезти, по крайней мере я его лично и грузил на мотолыгу.

ВНИМАНИЕ!!! ПРАВИЛА РАЗМЕЩЕНИЯ КОММЕНТАРИЕВ!!!

Комментарии, не имеющие отношения к новости, под которой они размещаются, а также: грубые, оскорбительные, малограмотные, малозначащие комментарии, проявления ненависти удаляются.
Комментарии добавленные зарегистрированными пользователями публикуются автоматически.

Захисний код
Оновити