Площа 130,43 км2, 7 населених пунктів, в яких проживає - 1973 осіб (4 місце в громаді)
Розподіл населення за рідною мовою в громаді в цілому за даними перепису 2001 року: українська – 93,77%, російська – 4,05%, молдовська – 1,82%, вірменська – 0,18%, білоруська – 0,06%, болгарська – 0,06%
село Єреміївка - (UA51140130180031519) розташовано при балці «Свинарка» за 23 км на південний схід від центру громади та 3 км. на захід від автомобільного шляху Е95 (Одеса - Київ) , площа 1,673 км², поштовий індекс 67442, середня висота над рівнем моря 29 м.
21 жовтня 1793 року, прапорщик Гелескул Єремій заснував слободу (в трьох будинках, проживало 6 чоловіків і 8 жінок). В 1825 році поруч, лютеранські німці з Вюртембергу та Бадена заснували колонію Бішофсфільд (Bischofsfeld, від нім. "єпископське поле"). Відповідно до даних земського суду 1856 року, Єреміївка налічувала 26 дворів, в володінні штабс-капітанши Луговської. В 1859 році містечко мало, православну церкву і було важливим торгівельним центром. На іншому березі річки свіна були розташовані господарський двір поміщиків Соколовськіх (в подальшому хутір Соколівка) та хутір Мурлатія (до 20 дворів в яких мешкали переважно українці та молдовани). У 1944 році німецьке населення Бішофсфільда було депортоване, а у 1950-х територія колонії повністю інтегрована до Єреміївки. В 1951 році село стало місцем розселення етнографічної групи українців-бойків, яких було депортовано з села Лобізва, Нижньо-Устрицького району Дрогобицької області (всього 127 сімей). У першій половині 1960-х років до складу Єреміївки увійшов хутір Соколівка.
Освіта:
- Комунальний заклад "Єреміївський ліцей Роздільнянської міської ради Одеської області", вул. Центральна, 37
Релігія:
- «ХРАМ ІКОНИ КАЗАНСЬКОЇ БОЖОЇ МАТЕРІ» (УПЦ Московського патріархату)
Динаміка населення:
- 1793 р. - 14 осіб, 1859 р. - 171 особа, 1887 р. - 321 особа (Єреміївка + хутір), 1896 р. - 288 осіб (Єреміївка + хутір), 1916 р. - 517 осіб, 1924 р. - 690 осіб, 1967 р. - 810 осіб, 1978 р. - 1244 особи, 1989 р. - 482 особи, 2001 р. - 575 осіб, 2010 р. - 681 особа, 2011 р. - 681 особа, 2012 р. - 681 особа, 2013 р. - 678 осіб, 2014 р. - 674 особи, 2015 р. - 688 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська 96,87 %, молдовська 1,74 %, російська 0,87 %, білоруська 0,17 %, болгарська 0,17 %
село Бурдівка - (UA51140130110082321) розташовано в балці «Лисья» (Дьякова) за 28 км на схід від центру громади, в 1.5 км. на схід від автошляху E95 (Київ – Одеса) та в 2 км. на захід від берегу хаджибейського лимана, площа 0,96 км², поштовий індекс 67443, середня висота над рівнем моря 79 м.
Село засноване у 1824 році. 19 жовтня 1976 року її було передано з Іванівського району до складу Єгорівської сільської ради Роздільнянського району. Згодом, 7 червня 1983 року, село увійшло до новоутвореної Єреміївської сільради, у підпорядкуванні якої перебувало до 2020 року. 1 травня 1984 року в селі створено господарський центр племптахорадгоспу «Хаджибеевский», що стало важливою віхою в економічному житті населеного пункту. У 1997 році в селі відкрито Бурдівську загальноосвітню школу I–III ступенів (нині ліцей). У 2020 році, в межах адміністративно-територіальної реформи, Бурдівка увійшла до складу Роздільнянської міської територіальної громади. У 2022 році, в межах декомунізаційних змін, одну з вулиць села — Уютну — було перейменовано на Затишну. За 2.5 км на південний схід від села знаходиться дачний кооператив … (в минулому село Алестарово)
Освіта:
- Комунальний заклад" Бурдівський ЗДО " Сонечко" Роздільнянської міської ради, вул. Шевченка б/н
- Комунальний заклад "Бурдівський ліцей Роздільнянської міської ради Одеської області", вул. Шкільна, 5
Релігія:
- Свято-Іллінська парафія (Православна церква України) вул. Уютна, 20
Динаміка населення:
- 1989 р. - 764 особи, 2001 р. - 764 особи, 2010 р. - 750 осіб, 2011 р. - 750 осіб, 2012 р. - 854 особи, 2013 р. - 849 осіб, 2014 р. - 844 особи, 2015 р. - 845 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська – 91,36%, російська – 7,07%, молдовська – 1,44%
село Богнатове - (UA51140130080012385) розташовано за 32 км на південний схід від центру громади та в 100 м. від берегу хаджибейського лимана, площа 0,063 км², поштовий індекс 67449, середня висота над рівнем моря 20 м.
Лютеранська колонія "Тіфенбах" (нім. Tiefenbach - "глибокий потік") заснована у 1805-1810 роках. Поруч, у 1856 році з’явилось власницьке поселення "Погонатівка" поміщиків Погонатових та Симановича з 24 дворами. Після скасування кріпацтва населення різко збільшилось до 117 осіб. Проте вже до 1896 року різко скоротилось до 41 людини (8 дворів), а перша світова війна та революція 1917 року призвели до того, що в селі залишилось лише 17 мешканців. На схилі, навпроти села присутні залишки старовинного цвинтаря з характерними козацькими хрестами. Поруч розташований найбільший дачний кооператив в районі.
Динаміка населення:
- 1859 р. - 35 осіб, 1887 р. - 117 осіб, 1896 р. - 41 особа, 1916 р. - 17 осіб, 1926 р. - 65 осіб, 1989 р. - 9 осіб, 2001 р. - 9 осіб, 2011 р. - 10 осіб, 2015 р. – 17 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська – 88,89%, російська – 11,11%
село Бринівка - (UA51140130090065030) розташовано за 26 км на південний схід від центру громади та в 3 км. на захід від автошляху E95 (Київ – Одеса), площа 0,637 км², поштовий індекс 67445, середня висота над рівнем моря 18 м.
Лютеранська колонія Візенталь (нім. Wiesenthal – «долина лугів») була заснована в 1808 році у ході масового переселення німців до Південної України. В 1864 куплена поміщиком Іваном Бриніним та перейменована на Фон-Бринівку. В 1924 році перейменована на Бринівку, землі націоналізовано. В 1944 році останніх німців депортовано до Казахстану. 12 вересня 1967 року до складу Бринівки увійшло колишнє село Янкулишене.
Динаміка населення:
- 1859 р. - 86 осіб, 1887 р. - 192 особи, 1896 р. - 40 осіб, 1916 р. - 139 осіб, 1924 р. - 88 осіб, 1926 р. - 172 особи, 1943 р. - 838 осіб, 1989 р. - 144 особи, 2001 р. - 146 осіб, 2010 р. - 165 осіб, 2011 р. - 165 осіб, 2015 р. - 155 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська – 93,15%, молдовська – 3,42%, російська – 3,42%
село Веселе - (UA51140130150016125) розташовано в балці «Крива» за 19.5 км на схід від центру громади та в 2 км. на захід від автошляху E95 (Київ – Одеса), площа 0,471 км², поштовий індекс 67419, середня висота над рівнем моря 38 м.
Село має історію, що починається з першої половини XIX століття. У 1814 році родиною Біціллі тут був заснований хутір Бецильєв (Лукянова), а 1824 поруч виник хутір Рацевський. На карті 1863 року обидва населені пункти зафіксовані під цими назвами, а вже у 1935 році вони мали назви хутір Дмитриєвський та Веселий. У XX столітті Веселий став селом, а Дмитриєвський увійшов до його складу.
Динаміка населення:
- 1916 р. - 141 особа, 1989 р. - 55 осіб, 2001 р. - 46 осіб, 2011 р. - 45 осіб, 2015 р. - 41 особа
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська - 93,48%, вірменська - 6,52%
село Поташенкове - (UA51140130450053115) розташовано в балці «Крива» за 20 км на схід від центру громади та в 3 км. на захід від автошляху E95 (Київ – Одеса) на автомобільній дорозі районного значення С161914 Новоселівка-Поташенкове-Шеметове, площа 0,676 км², поштовий індекс 67438, середня висота над рівнем моря
Хутір Поташенків було засноване між 1805 і 1810 роками. Поруч існував окремий населений пункт — хутір Албанів, що виник у 1830-х роках після придбання цих земель поміщиком Шелембергом. На карті 1863 року обидва хутори позначено окремо: Поташенків і Албанів. Станом на 1859 рік у Поташенкові мешкало 14 осіб, в Албанівці — 81. У 1924 році хутір Поташенків було перейменовано на село Поташенкове, яке того ж року стало центром Поташенківської сільради Одеської округи. На карті 1935 року колишні хутори фігурують як Поташенків і Білий. У 1960-х роках Білоусівка(Біле) було приєднано до Поташенків. У 2020 році, внаслідок адміністративно-територіальної реформи, Поташенкове увійшло до складу Роздільнянської міської громади.
Динаміка населення:
- 1859 р. - 116 осіб (Поташенків - 14, Албанівка - 81, Лозоватка - 61), 1887 р. - 135 осіб (Поташенків - 80, Албанка - 55), 1896 р. - 125 осіб (Албанка), 1916 р. - 198 осіб (Поташенкове), 1924 р. - 1560 осіб (Поташенківська сільрада), 1989 р. - 104 особи, 2001 р. - 77 осіб, 2010 р. - 85 осіб, 2011 р. - 85 осіб, 2015 р. - 66 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- н/д
село Шеметове - (UA51140130510077217) розташовано в балці «Крива» за 21 км на південний схід від центру громади на автомобільному шляху територіального значення Т-1618 (Р-33 – Роздільна – Єреміївка – М-05), площа 0,585 км²,поштовий індекс 67448, середня висота над рівнем моря 25 м.
Вперше офіційно згадується у 1859 році як власницький хутір Шеміотів Одеського повіту Херсонської губернії, де налічувалось 9 дворів з 54 мешканцями та постоялий двір. На південь розташовувався один з хуторів Куртовські, який в подальшому став частиною села Шеметове.
Динаміка населення:
- 1859 р. - 54 особи, 1887 р. - 115 осіб, 1896 р. - 93 особи, 1916 р. - 144 особи, 1989 р. - 157 осіб, 2001 р. - 163 особи, 2011 р. - 140 осіб, 2015 р. - 195 осіб .
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська - 94,48%, молдовська - 3,07%, російська - 2,45%
