Довідник

Деталі

16 червня 2025

Частина III - УССР та Друга світова війна

   У жовтні 1917 року після більшовицького перевороту в Петрограді влада в колишній Російській імперії почала стрімко змінюватися. Після проголошення Української Центральної Ради територія сучасного Роздільнянського району формально увійшла до складу Української Народної Республіки, але фактично контроль у селах і на станціях (зокрема в Роздільній) переходив із рук у руки залежно від впливу з Одеси, Тирасполя чи Києва.

   У січні-лютому 1918 року регіон зайняли більшовики, однак уже навесні їх витіснили війська Центральної держави, які підтримували Гетьманат Павла Скоропадського. Після падіння Гетьманату у грудні 1918 року влада тимчасово перейшла до Директорії УНР. Упродовж 1919 року територія неодноразово змінювала підконтрольність між більшовиками, військами Денікіна, місцевими отаманами та збройними бандами.

   У 1920 році, після поразки білогвардійців у Криму, більшовики остаточно встановили владу на півдні України, включно з Роздільнянщиною. У селах створювалися революційні комітети (ревкоми), які керували місцевим управлінням, мобілізацією та постачанням хліба до центрів. Основним завданням стала продрозкладка - примусове вилучення зерна у селян, що супроводжувалося обшуками та конфіскаціями й викликало зростання опору населення. Селяни часто ховали врожай, саботували накази, іноді озброєно протестували. Особливому нагляду піддавалися німецькі колонії, яких влада вважала ненадійними. Репресіям піддавалися «контрреволюційні елементи» - заможні селяни, священники, офіцери, колоністи. Частину заарештовували або висилали. Паралельно впроваджувалася радянська школа, агітація та мобілізація до Червоної армії.

   Посуха 1921 року призвела до катастрофічного неврожаю - у деяких селах зібрали менше половини очікуваного врожаю, але хліб усе одно вилучали. Це спричинило масовий голод: люди їли кору дерев, траву, залишки кормів. Фіксувалися випадки опухання від голоду, самогубств, покидання дітей і бродяжництва. У німецьких, молдавських та болгарських селах ситуація була такою ж тяжкою. Деякі громади організовано зверталися по допомогу, інші тікали до Одеси чи Миколаєва. У найгірший період допомогу надавали американські гуманітарні місії ARA, які відкривали їдальні у найбільш постраждалих селах, хоча їхня діяльність суворо контролювалася радянською владою.

   У 1923 році відбулася масштабна адміністративно-територіальна реформа. Повіти й волості було скасовано, а замість них утворено округи та райони - зокрема, Янівський, Кучурганський, Степанівський, Велико-Михайлівський, Цебриківський та Захарівський райони Одеської округи Одеської губернії. Частина сіл увійшла до сусідніх районів, які згодом ліквідували або об’єднали. Реформа мала на меті посилити контроль партійно-радянської влади, підвищити ефективність заготівель і мобілізацій, централізувавши управління.

   У 1928 році розпочалася колективізація. Селян примушували вступати до колгоспів. Тих, хто відмовлявся, оголошували «куркулями» - ворогами радянської влади. Їхнє майно конфісковували, а самих виселяли, заарештовували або депортували. У селах району створювалися колгоспи з назвами на кшталт «імені Леніна», «Червоний Жовтень», «Перемога». Водночас селяни втрачали право на землю, інвентар і худобу. Вступ до колгоспу часто відбувався під тиском міліції та активістів.

   У 1930 році Янівський район перейменували на Роздільнянський, а центр перенесли до станції Роздільна.

   2 серпня 1932 року була створена Одеська область, до складу якої увійшли 46 районів, зокрема Гросулівський, Захарівський, Зельцький та Роздільнянський.

   Після неврожаю 1932 року села зобов’язали здати державі весь хліб, іноді навіть більше, ніж виробили. Для виконання планів у селах діяли «буксирні бригади» з активістів і комсомольців, які вилучали зерно, картоплю, сушені фрукти, квасолю та інші продукти. Застосовували систему «чорних дошок», санкціоновану постановою ЦК КП(б)У та РНК УСРР від 6 грудня 1932 року, що передбачала повну економічну блокаду населених пунктів. Припинення торгівлі та постачання товарів, дострокове стягнення кредитів, «чистки» колгоспів і місцевих органів влади. У грудні 1932 року під час візиту в Одесу партійний діяч Лазар Каганович закликав місцеве керівництво «посилити тиск» на села, вживаючи, за спогадами сучасників, термін «штос». Серед репресованих сіл Одещини були: Страсбург (Зельцький район), Силівська(?) сільрада (Роздільнянський район) та весь Фрунзенський район. З занесених на «чорну дошку» населених пунктів фактично вилучили можливість виживання, що стало однією з причин масової смертності від голоду.

   У 1934 році розпочалося укрупнення колгоспів, контроль посилювався, арешти «колишніх куркулів», колоністів, релігійних діячів стали регулярними. Німецькі школи закривалися, впроваджувалася політика русифікації. 

   4 червня 1934 року Джугастрівську сільраду Роздільнянського району перечислено до складу Березівського району, в 1935 році частина сільрад були винесені до нового Янівського району (з центром знову у Янівці)

   Колгоспна система вже діяла повністю. Виробничі плани ставали жорсткішими, розміри обов’язкових хлібоздач зростали, а трудодень залишався єдиною формою винагороди. Селяни не мали паспортів і не могли виїхати з села без дозволу, що перетворювало їх фактично на прикріплених до колгоспу.

   25 серпня 1936 р. населені пункти ім. Г. І. Петровського та Вапнярка Вербанівської сільської ради передані зі складу Гросулівського району до Роздільнянського.

   20 червня 1937 року село Ново-Григор'ївку Ново-Маврівської сільської ради Ширяївського району перечислено до складу Затишанської сільської ради Фрунзівського району

   В липні 1937 року на Роздільнянщині (як і по всій Одещині) під керівництвом нового начальника УНКВС по Одеській області полковника Миколи Федорова почались масові арешти за звинуваченнями у «шпигунстві», «контрреволюційній діяльності», «шкідництві». Особливо жорстко переслідувались колишні німецькі колоністи, священники, працівники освіти, заможні селяни та всі, хто мав родичів за кордоном. Згідно з наказом НКВС СРСР № 00439 від 25 липня 1937 року місцеві управління НКВС мусили в триденний термін надіслати до Москви списки всіх німецьких підданих, які працюють на військових заводах, залізниці і упродовж п’ятиденного терміну, починаючи з 29 липня провести арешти по завчасно підготовленим спискам. У німецьких селах проводились «чистки» шкіл, арешти церковних діячів, розформування культурних гуртків. Багато заарештованих зникали безвісти або були розстріляні за рішенням трійок НКВС. Репресіям піддавались і ті, хто працював у колгоспному управлінні, але раніше мав зв’язки з «ворожими класами». Всього в Одеській області за «німецькими справами» заарештували 1 361 особу серед яких: 301 куркул, 92 колишніх повстанці, 19 німецьких підданих, 27 учителів і 126 представників інтелігенції. При цьому було ліквідовано 49 «фашистських диверсійних і терористичних формувань», 785 учасників яких узяли під варту.

   Після підписання пакту Молотова–Ріббентропа, змінилася міжнародна ситуація. Радянський Союз окупував Західну Україну і Бессарабію. Це дало підстави для нових мобілізацій і переміщень. Через прикордонне розташування (близькість до Дністра) частина території району вже тоді розглядалася як стратегічна зона - посилювалася присутність військових, будувалися склади, дороги, комунікації.

   Вже в перші тижні липня 1941 року, стало очевидно, що фронт стрімко наближається до Одещини. Чоловіків масово мобілізували до Червоної армії, але через нестачу часу багато з них не встигли пройти підготовку. Одночасно почалася евакуація радянських установ, майна, худоби й техніки. Частину активістів, партійних працівників і вчителів вивезли в тил або відрядили до евакуаційних колон, а більшість етнічних німців було депортовано до Сибіру та Казахстану. На початку серпня війська нацистської Німеччини та їхніх союзників - Королівської Румунії - увійшли в межі району. Територія була окупована без тривалих боїв, радянські частини відійшли або потрапили в оточення.

   Встановлено адміністрацію Трансністрії - румунської окупаційної зони з центром у Тирасполі. Вже у серпні почалися репресії проти єврейського населення - створення гетто, арешти, розстріли. Жителі району зазнавали економічного визиску, примусової праці та жорсткого контролю. У селах були запроваджені нові податки, обов’язкова здача продуктів, відновлено старостинську систему управління. Чоловіків і підлітків примушували працювати на будівництві, ремонтах, обслуговуванні армії. Влада карала навіть за незначну непокору - арештами, побиттям, конфіскаціями.

мал. Зельц. 25 березня 1944 года

   25 березня 1944 року, на тлі стрімкого наступу Червоної Армії, розпочалася масштабна евакуація німецького населення з Трансністрії (території між Дністром і Південним Бугом, що охоплювала, зокрема, частини тодішньої Одеської області). Ця подія стосувалася понад 130 тисяч фольксдойчів, організацією переміщення яких займалася Особа команда «Р» (Sonderkommando R Russland) у складі СС. Підготовка до евакуації включала облаштування гужового транспорту та заготівлю провізії. Колони евакуйованих, зокрема й із села Зельц (нині Лиманське), стикалися з обстрілами радянською авіацією, а в окремих випадках, як поблизу села Маяки, – із нападами партизанів. Кінцевою метою евакуації було переселення цих фольксдойчів до Вартегау.

   На початку квітня 1944 року радянські війська увійшли в села району, витіснивши румунські та німецькі частини. Військові дії в самому районі були короткочасними, проте руйнівними - знищено частину інфраструктури, господарств, мостів і ліній зв'язку. Вже в перші дні після відновлення радянської влади розпочалося створення військово-польових комендатур, відновлення колгоспів, мобілізація чоловіків до армії (навіть тих, хто нещодавно повернувся з румунських таборів або переховувався). Одночасно почалася чистка місцевого населення: НКВС проводило арешти колишніх старост, підозрюваних у співпраці з окупаційною владою, священників, селян, які «надто добре пережили окупацію».

   15 грудня 1945 р. Гросуловський район був перейменований на Великомихайлівський.

   1 лютого 1945 та 7 вересня 1946 р. була перейменована значна кількість сіл та сільрад.

частина IV -  Відбудова та занепад >>>

Деталі

16 червня 2025

Частина II - Прихід імперії

   Після Ясського миру 1792 року територія між Південним Бугом і Дністром, увійшла до складу Російської імперії. 

   Намагаючись створити в «новопридбаній області» міцну соціально-економічну базу, уряд Російської імперії сприяв поселенню в південноукраїнському регіоні «надійних» поселенців з дворян, поміщиків, офіцерів й іноземців, які за короткий час створили в регіоні величезні «латифундії». Серед них було чимало й «турецьких вірмен», які на запрошення Катерини ІІ та князя Г. Потьомкіна під час російсько-турецької війни 1787–1791 рр. почали переселятись на Південь України. Заселення цих земель йшло дуже повільно. Робочих рук не вистачало. Землевласники, знайшли вихід в тому, що стали «закріплювати в селянство» поселенців, що жили тут раніше. Їх почали називати зобов’язаними поселянами. Вони не були кріпаками, але вже не мали права переселятися з тих земель, де їх застав перепис 1798 року. Крім того, їх примушували виплачувати поміщикові десяту частину свого врожаю, віддавати кожну десяту вівцю (звідси пішла назва «десятинники») і 12 днів на рік безплатно відробляти на землевласника, а 7 днів — з платою по 25 коп. на день. На примусове «закріплення в селянство» відповідали боротьбою проти поміщиків. У заворушеннях 1803—1804 рр. активну участь брали і селяни Захар’ївки. Разом з жителями сіл Вовчого та Кошарки вони не тільки відмовились відбувати повинності, але й вчинили активний опір представникам влади, «насмілившись кинутися на них із запалом і наміром відчайдушним». У Захар’ївку було послано роту солдатів Нижегородського полку. «Бунтівників» висікли батогами, а ватажків кинули до тираспольського острогу.

  15 травня 1803 р. – утворено Херсонську губернію (Перепис 1897 року визначив, що населення губернії рідними вважало 57 мов. Українців в губернії проживало 1 млн. 462 тис., росіян – 575,3 тис., євреїв – 322,5 тис., молдован – 147,2 тис., німців – 123,4 тис. чоловік. Значну питому вагу складали болгари, поляки, білоруси.) Землі сучасного Роздільнянського району увійшли до складу Тираспольського повіту. Сформуваши низку волостей:
    - Кучурганська волость (Страсбург, Зельц, Кандель, Баден, Манґейм, Ельзас)
    - Великоплосківська волость (Великоплоске, Слов’яносербка, Малі Плоски, Олександрівка)
    - Степанівська волость (Степанівка, Марківка, Майори)
    - Цебриківська волость (сформована навколо містечка Цебрикове)
    - Гофнунгтальська волость - тимчасова німецька одиниця навколо колонії Гофнунґталь (пізніше увійшла до складу більших волостей).
    - Бецилівська волость (Бецилове, Кам’янка, Старостине)

  24 липня 1803 р. - вийшов указ імператора Олександра І про переселення німецьких колоністів до херсонської та таврійської губерній. 

   У 1829 році царський уряд змушений був дозволити зобов’язаним поселянам залишати своїх поміщиків і навіть купувати землю. Однак скористатися цими «пільгами» селяни практично не могли, бо були в боргах і на купівлю землі не мали грошей. 

   3 березня 1861 року імператор Олександр II підписав Маніфест про скасування кріпацтва. (Кріпаки становили близько 30% населення (менше, ніж у центральних губерніях, через більшу кількість вільних селян і колоністів). Селяни мали 49 років сплачувати державі за землю (до 1910 року)

 У другій половині XIX століття почалося стрімке інфраструктурне зростання: збудовано дороги, поштові тракти, а з 1865 року - залізницю Одеса-Балта. На кінець XIX століття територія сучасного району мала строкатий етнічний склад: українці, німці, молдавани, болгари, євреї та росіяни жили в окремих громадах, кожна з яких мала свої традиції, мову, школу й релігію. При станціях, зокрема біля станції Роздільна, виникли нові поселення, які швидко зростали завдяки торгівлі, транспортним вузлам і переміщенню робочої сили. До початку XX століття в регіоні почали накопичуватися соціальні суперечності: збільшувалося податкове навантаження, посилювався контроль над іноземними колоністами, обмежувалися їхні пільги, зростало малоземелля серед українського селянства.

   1870-ті роки частина селян мігрувала в Херсон, Одесу, Миколаїв на заробітки.

   У 1871 році Олександр II ліквідував особливий статус колоністів, а вже за кілька років запровадив загальну військову повинність, що стало особливо неприйнятним для менонітів і протестантів-пацифістів. Водночас посилювалася русифікаційна політика, обмежувалося місцеве самоврядування, а після Франко-прусської війни зросла недовіра до німців, тоді як у самих колоніях загострювалася «земельна нужда» через подрібнення наділів і брак доступної землі. На цьому тлі дедалі привабливішими виглядали Сполучені Штати, де за Homestead Act обіцяли дешеву або безкоштовну землю, релігійну свободу і можливість жити громадами, подібними до тих, що існували в Причорномор’ї, - і саме тому вже у 1870–1890-х роках тисячі німецькіх родин із колоній біля Одеси, Хортиці, Молочної та Бессарабії вирушили за океан, поклавши початок масовій еміграції так званих «чорноморських німців» до прерій Північної Америки.

   Після вбивства Олександра II в 1881 році, в якому звинувачували євреїв, розпочались погроми. У Войновці, як і в сусідніх колоніях, погромники (часто місцеві селяни) руйнували єврейські домівки, крамниці та синагоги, вкрай поширеними були випадки грабежів, побиття та вбивств. Багато єврейських родин, втративши майно та почуваючись небезпечно, вимушено залишили домівки.

   В 1905 року всією імперією прокотилася хвиля страйків, заворушень і протестів. У жовтні–листопаді страйки охопили станцію Роздільна, де працівники залізниці вимагали кращих умов праці, а також солідаризувалися з політичними вимогами. Робота залізничного вузла на певний час була паралізована, що викликало занепокоєння у влади, оскільки ця лінія мала стратегічне значення. У навколишніх селах також почалися заворушення: селяни зривали оренду поміщицької землі, самовільно випасали худобу, нищили лісопосадки, чинили підпали або захоплювали поміщицькі маєтки. У деяких селах відбувалися відкриті збройні сутички. Активність виявляли і представники єврейської молоді, соціалістичних гуртків та агітатори з Одеси, які поширювали нелегальну літературу. У німецьких колоніях, попри загальну стриманість, теж почали лунати протести через збільшення податків і спроби русифікації шкіл. У відповідь на ці виступи влада розгорнула репресії: були заарештовані активісти, проведено каральні експедиції до сіл, відновлено контроль над залізницею. У колоніях і українських селах відновилися обшуки, перевірки, зросла кількість рекрутських наборів. 

   Столипінська аграрна реформа 1906 року скасувала обов'язкові форми земельної общини і кожному селянинові надавалося право вийти з неї й виділити свою землю у повну власність. Він мав також право вимагати виділення землі в одному масиві - «відрубі», до якого міг приєднати свою садибну землю і перенести сюди будівлі, утворюючи т. ч. «хутір». Селяни користувалися допомогою Селянського поземельного банку, який кредитував купівлю землі і допомагав створити хутірні і відрубні (польовий наділ без садиби) господарства.  З 1907 по 1911 роки в Україні вийшли на відруби і хутори 225 500 господарів, які володіли 1,8 млн десятин землі.

частина III - УССР та Друга світова війна >>>

Деталі

16 червня 2025

частина I - Початок

   Територія сучасного Роздільнянського району Одеської області має давню історію заселення, що підтверджується археологічними знахідками та історичними джерелами. Люди жили тут ще в епоху пізнього палеоліту, понад 40 тисяч років тому.

   Біля сіл Марківка та Краснопіль археологи виявили найдавніші знаряддя праці та залишки поселень. У селищі Захарівка знайдено стоянку віком близько 13 тисяч років. У Кучурганах, Гребениках та Гіржовому виявлено мезолітичні стоянки віком 8-13 тисяч років. Особливе значення має стоянка біля Гребеників, на основі якої археологи виокремили окрему Гребениківську археологічну культуру. У селі Гіржове знайдено кераміку Трипільської культури (IV-III тис. до н.е.).

   З бронзової доби (III - поч. I тис. до н.е.) збереглися численні кургани. У районі села Великоплоске розкопано частину з понад 40 таких поховань. Подібні знахідки зроблено біля Затишшя, Гребеників та Слов'яносербки, а в Бециловому у 1934 році знайдено скарб бронзових серпів і сокир-кельтів. У селі Гіржове виявлено сліди Черняхівської культури (III-V ст. н.е.), а біля Василівки - поховання IV століття. З IX-XII століть походять кургани поблизу Лиманського, у районі Великоплоского та біля Цебрикового.

   Починаючи з VII століття до нашої ери, історію регіону можна відстежити за письмовими й археологічними джерелами. Найдавнішими відомими мешканцями Північного Причорномор’я були кімерійці. Під тиском скіфів вони переселилися до Малої Азії, а частина залишилася, змішавшись із місцевим населенням.

   У VII-III століттях до н.е. панівною силою в степах стали скіфи, які утворили Велику Скіфію - перше велике державне утворення на цих землях. Їх у III ст. до н.е. витіснили сармати, що зберігали контроль до IV ст. н.е., коли зі сходу прийшли готи - германські племена, які створили на півдні України державу Ойум. Готів у IV столітті витіснили гуни - кочовики, ймовірно тюркського походження, що зруйнували готську державність.
Після занепаду гунської імперії у V-VI ст. у степах з’явилися авари та болгари. З VII ст. територія увійшла до складу Великої Булгарії, а з кінця VII ст. - під владу Хозарського каганату, який контролював чорноморські степи та торгові шляхи до гирла Дністра. У IX ст. через край пройшли мадяри під час переселення до Паннонії. З кінця IX ст. у регіоні домінували печеніги, які панували до середини XI ст., коли були розгромлені Ярославом Мудрим у 1036 р. Їх змінили половці (кумани), які зберігали владу до монгольської навали 1237-1240 рр.

   У XIII столітті територія увійшла до складу Золотої Орди (Ногайський улус). У XIV ст., на тлі ослаблення Орди, Велике князівство Литовське поширило свій вплив на нижній Дністер, а частину території контролювало Молдавське князівство. Проте степова зона, включно з більшою частиною сучасної Роздільнянщини, залишалася під владою кочових ногайських орд.

   Від другої половини XV ст., після утворення Кримського ханства (1449) та його васальної залежності від Османської імперії (1475), регіон остаточно опинився у сфері османсько-татарського впливу. Упродовж XVI-XVIII століть території сучасного району входили до зони так званого «Дикого поля» - прикордонного степу між осілим світом і кочовими ордами. Тут діяли розвідувальні та бойові загони низових і запорозьких козаків, що проводили рейди на турецькі та татарські укріплення.

   Від 1520-х років долина Кучургана формально входила до складу Кримського ханства як окремий улус, що у європейських джерелах фігурував під назвами «Очаківська Татарія», «Татарська Волощина» чи «Кочубейська Татарія». Після Айнали-Кавакської конвенції 1779 р. територія перейшла під безпосереднє управління Османської імперії та отримала офіційну назву Єдисан (у козацькій традиції - Ханська Україна). У 1680-1791 рр. тут активно осідали українські втікачі-землероби, котрі селилися впереміш із ногайськими й турецько-татарськими родами, створюючи строкатий «прикордонний» мікс населення.

   Археологічно османську присутність підтверджують знахідки в селі Ангелинівка: сонячний годинник і п’ять мармурових плит із рельєфними чалмами. Згідно з прочитанням М. Веселовського, тут був чифлик бендерських пашів, а східна межа бендерського кадилика проходила глибше в долину Кучургана, ніж вважалося раніше. Висока густота аулів і мусульманських поховань свідчить, що наприкінці османської доби ці землі були жвавим поясом кочівницьких стійбищ, чифликів та українських орачів-відхідників - «передньою лінією» Османської імперії на північ від Дністра.

   Інженер-топограф Федір де Волан, обстежуючи край напередодні російсько-турецької війни 1787-1791 рр., зафіксував низку ногайських аулів у верхів’ях і середній течії Кучургана (Бушай, Камейк, Дшамана, Хура, Пейра, Каспали, Шекмешела-Ібраїм, Талапзіан-Газа, Фраси, Курпе, Сукиор, Еслія, Камуат, Каса-Мурза, Маридондал та ін.), які справили на нього враження «найгарнішої й найродючішої місцевості».

   Після підписання Ясського мирного договору 9 січня 1792 р. територія між Дністром і Південним Бугом, включно з Роздільнянщиною, остаточно відійшла від Османської імперії до Російської. Ногайські орди були примусово переселені до Приазов’я, а частина турецько-татарських родів - у Крим, Добруджу та інші османські володіння. Заможні беї та паші, що мали чифлики, залишили край разом з османськими військами, а бідніші родини або змішані сім’ї іноді залишалися, поступово приймаючи російське підданство та асимілюючись серед місцевого християнського населення. Уже протягом перших 10-15 років після 1792 р. мусульманське населення майже повністю зникло як компактна група, залишивши по собі лише топоніми ногайського та турецького походження в урочищах і гідронімах. На їх місце прийшли українські, молдавські, російські, болгарські та німецькі колоністи, що започаткували новий етап в історії краю.

частина II - Прихід імперії  >>>

Деталі

31 травня 2025

Площа 290,78 км² Населення 4857 осіб, населених пунктів – 15 (селище Цебрикове, село Вишневе, село Галупове, село Іринівка, село Малоцебрикове, село Мардарівка, село Никомаврівка, село Новопавлівка, село Новоселівка, село Новороманівка, село Оленівка, село Ольжинове, село Привільне, село Саханське, село Сокорове) Цебриківська селищна рада: 67130, Одеська обл., Роздільнянський район, селище Цебрикове, вул. Миру, 1
+3804859-23156  https://cebrykivska-gromada.gov.ua/

Розподіл населення за рідною мовою в громаді в цілому за даними перепису 2001 року: українська - 92,76%, російська - 3,08%, молдовська - 3,02%, румунська - 0,51%, болгарська - 0,30%, гагаузька - 0,14%, вірменська - 0,08%, німецька - 0,05%, білоруська - 0,04%, єврейська - 0,01%, угорська - 0,01%

   селище Цебрикове - (UA51140170010087186, UA51140070290014255, площа - 5,87 км², поштовий індекс - 67131, середня висота над рівнем моря 40-70 м.

   Початок історії колонії Гофнунґсталь (нім. Hoffnungstal —«Долина Надії») сягає травня-червня 1817 р., коли дві групи вюртемберзьких сімей вирушили з Ульма у пошуках місця, де можна було б жити вільно у вірі та без надмірних податків. Після карантину в Ізмаїлі та великих людських втрат у дорозі вони прибули до Одеси, де царська влада відвела їм 4 306 десятин землі біля закинутого села Зібрик. У 1819 р. 64 господарі-засновники, отримавши позики на будівництво хат, худобу й реманент, під злиденним дахом напівзруйнованих болгарських хатин офіційно заклали колонію й дали їй назву «Гофнунґсталь», сподіваючись на «щасливе майбутнє». Перші роки минули під знаком хвороб (лихоманка, епідемія холери 1831 р.) та природних стихій: повені 1822, 1830 та 1838 рр., буревій 1822 р., землетрус 1820 р. і навали сарани 1826-1827 рр. Попри це, до середини 1830-х селяни звели 120 охайно вибілених садиб, а 1835 р. отримали право влаштовувати базар кожні два тижні. У 1840-1842 рр. громада власним коштом спорудила лютеранську церкву, а з 1847 р. вона мала орган; того ж десятиліття звели пасторат і заклали великий шкільний будинок на 250 дітей. 

   У 1917 році колонію Гофнунгсталь було перейменовано на Цебрик із одночасною конфіскацією майна місцевих німецьких мешканців. У 1920-1930-х роках колоністів зазнали жорстких репресій – заможні господарі (так звані "куркулі") були депортовані або розкуркулені. У період 1941-1944 років, під час німецько-радянської війни, відбувся масовий вивіз етнічних німців до Казахстану та Сибіру, хоча після окупації Трансністрії румунами деяким вдалося повернутися. 1951 рік став остаточним акордом історії колонії – її територію заселили лемками, примусово переселеними із Закарпаття в рамках радянсько-польського обміну територіями, що остаточно знищило німецький характер поселення. 
Медицина:
-    Амбулаторія загальної практики — сімейної медицини, вулиця Лермонтова, 2
Освіта:
-    Відділ освіти, культури, молоді та спорту Цебриківської селищної ради, вул. Миру, 11
-    "Заклад дошкільної освіти ясла-садок "Вербичка", вул. Миру 11    
-    Цебриківський ліцей, вул. Незалежна, 2
Релігія: 
-    Церква Почаївської ікони Божої Матері (УПЦ московського патріархату) вул.Пушкінська, 22
Динаміка населення:
-    1825 р. - 393 особи, 1848 р. - 860 осіб, 1859 р. - 1145 осіб, 1887 р. - 1051 особа, 1906 р. - 2471 особа, 1911 р. - 2390 осіб, 1916 р. - 1985 осіб, 1918 р. - 2284 особи, 1926 р. - 2408 осіб, 1943 р. - 2552 особи, 1970 р. - 4 900 осіб, 1999 р. - 3300 осіб, 2001 р. - 2 934 осіб, 2018 р. - 2 804 осіб, 2019 р. - 2 806 осіб, 2020 р. - 2 777 осіб, 2021 р. - 2 758 осіб,  
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська 95.13%, російська 3.07%, румунська 1.19%, болгарська 0.48%, єврейська 0.03%, вірменська 0.03%, інші/не вказали 0.07%

   село Вишневе - (UA51140170020023095) розташовано в 500 м. на північ від центру громади, площа - 1,1 км², поштовий індекс - 67123, середня висота над рівнем моря 43 м.

   Історія села під назвою - Їжицьке, розпочалася 1787 року, коли на землях однойменного поміщика постало маєткове поселення, а поряд (через яр) буле засноване таке ж поміщицьке поселення - Куликівка. У 1935 році, у межах радянської кампанії «увічнення героїв революції», село перейменували на Кірове, та запровадили колгосп ім. Кірова, а з 1950-х воно стало центральною садибою багатогалузевого господарства, що об’єднало Куликівку й навколишні хутори. Після декомунізаційної реформи Верховна Рада постановою № 1353-VIII від 12 травня 2016 року повернула селу нейтральну назву Вишневе.
Медицина:
-    Фельдшерський пункт, вулиця Центральна, 62
Освіта:
-    Вишневська гімназія Цебриківської селищної ради, вул. Садова 15    
Динаміка населення:
-    1989 р. – 578 осіб, 2001 р. – 724 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська 91,47 %, молдовська 5,27 %, російська 2,79 %, болгарська 0,31 %

   село Галупове - (UA51140170030078590) було розташовано в однойменній балці в 17 км. на північ від центру громади, площа - 0,26 км², поштовий індекс - 66842, середня висота над рівнем моря 71 м.

   Галупове - це «село-привид» Цебриківської громади, чия історія починається ще 1856 року, коли в офіційній ревізії фігурувало «селище казенних поселян Галупове» з 22 дворами. Соціальний паспорт громади 2020 р. формально ще рахував тут 10 осіб, хоча фактично постійного населення тут уже не було. Сьогодні тут видно лише поодинокі фруктові дерева, занедбаний ставок і фундамент колишньої школи - своєрідний «живий музей» того, як степова економія XIX ст. поступово зникла зі сучасної карти.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 20 осіб, 2001 р. - 4 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 100%

   село Іринівка - (UA51140170040049567) розташовано в балці «Брітнерова» в 8.5 км. на захід від центру громади, площа - 0,777 км², поштовий індекс - 67133, середня висота над рівнем моря 108 м.

   В 1887 році німецькі колоністи-лютерани з сусіднього Гофнунґсталю (тепер Цебрикове) заснували на відкритому степовому плато хутір Irenenfeld - «поле Ірини» (відомий також під назвами Irenowka, Я.М./Zweihardt, Цвайгардта, Новопавловка). У 1909 р. в ній нараховувалося лише 35 жителів, тож на початок ХХ ст. це була одна з найменших німецьких колоній Південної України. На початку XX століття село входило до складу Зебриківської волості Тираспольського повіту Херсонської губернії. Після встановлення радянської влади Ірененфельд потрапив до Одеської губернії, а у 1924 році був включений до складу Молдавської АРСР, де залишався до 1940 року. У роки Другої світової війни колонія потрапила під румунську адміністрацію Трансністрії, а в лютому-березні 1944 р., коли фронт наблизився, німецьке населення  було евакуйоване до Вартегау. У ході децентралізації 27 червня 2017 р. Іринівка увійшла до новоутвореної Цебриківської селищної територіальної громади, а 17 липня 2020 р. разом із громадою була передана з ліквідованого Великомихайлівського району до укрупненого Роздільнянського.
Динаміка населення:
-    1887 р. – 32 особи, 1896 р. – 33 особи, 1906 р. – 94 особи, 1909 р. - 35 осіб, 1916 р. – 8 осіб, 1926 р. – 219 осіб, 1943 р. – 67 осіб.
1920 р. - 595 осіб, 1989 р. - 97 осіб, 2001 р. - 56 осіб, 2020 р. - 37 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 96,43%, молдовська - 3,57%

   село Малоцебрикове - (UA51140170050030194) розташовано на автошляху територіального значення Т 1615 (Великоплоське - Березівка) в 4.5 км. на південь від центру громади, площа - 0,322 км², поштовий індекс - 67131, середня висота над рівнем моря 36 м.

   Ней-Гоффнунгсталь - «Нова Долина Надії» (Нейгоффнунгсталь/Neuhoffnungstal, Шепса/Scheps), дочірня колонія сусіднього Гофнунгсталю заснована в 1922 році  на місці де з 1897 році вже існувало кілька дворів. В березні – липні 1944 р. усе німецьке населення, було евакуйоване  до Вартегау (Західна Польща), а  село отримало сучасну назву, й почало заселятися українцями та молдаванами. Влітку 2020 р. після адмінреформи воно перейшло з ліквідованого Великомихайлівського району до Роздільнянського та остаточно закріпилося в Цебриківській громаді. Сьогодні Малоцебрикове, яке складається лише с двох вулиць: Польова та Дорожня (автошлях Т 1615) зберігає кілька земляних льохів колоністів і репутацію «малюка з великою щільністю».
Динаміка населення:
-    1926 р. - 89 осіб, 1943 р. - 138 осіб, 1989 р. - 161 особа, 2001 р. - 156 осіб, 2020 р. - 154 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 95,51%, гагаузька - 1,92%, російська - 1,28%, білоруська - 0,64%, молдовська - 0,64%

   село Мардарівка - (UA51140170060095513) розташовано в балці «Брітнерова» в 6.5 км. на захід від центру громади, площа - 0,153 км², поштовий індекс - 67133, середня висота над рівнем моря 93 м.

    Перші письмові згадки про поселення датовані серединою XIX ст., коли в ревізіях фігурував невеликий поміщицький хутір Давидовича (Магаров). В 1909 році економію придбав поміщик Мардарій Цигульський, після чого вона отримала сучасну назву.

   У балці досі видно насип дороги, якою колись вивозили виноград з невеликого поміщицького виноградника Магарів, а єдина глинобитна хата кінця XIX ст. із «волохатим» очеретяним дахом простояла до 2004 р., (нині лишився лише кам’яний льох).
Динаміка населення:
-    1989 р. - 28 осіб, 2001 р. - 8 осіб, 2020 р. - 7 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 75%, російська - 12,5%, молдовська - 12,5%

   село Никомаврівка - (UA51140170070090728) розташовано на автошляху міжрайонного значення Т 1614 (Йосипівка — Захарівка — Затишшя — Ширяєве) в балці «Малий Куяльник» в 18 км. на північ від центру громади, площа - 0,63 км², поштовий індекс - 66842, середня висота над рівнем моря 64 м.

   Слобода «Мартинове» заснована наприкінці 1810-х років, коли надвірний радник Микола Мартинов з дружиною на імя Мавра отримали тут землі під власну економію. Після смерті чоловіка вдова увічнила подружжя у назві «Нико-Маврівка» (назва вперше фігурує у метричній книзі Преображенської церкви, сусідньої Василівки в березні 1823 року).  В 1856 році (згідно даних земського суду) село належало статському раднику  Дмитру Вороновському, та мало 45 дворів. На карті 1886 року позначена як - Нико-Маврівка (Городніча). 

Динаміка населення:
-    1989 р. - 244 особи, 2001 р. - 233 особи, 2020 р. - 184 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 90,56%, молдовська - 6,44%, російська - 2,58%, гагаузька - 0,43%

   село Новопавлівка - (UA51140170080091470) розташовано в балці «Криница» в 11 км. на захід від центру громади та в 1 км. на схід від залізниці Київ-Одеса, площа - 0,15 км², поштовий індекс - 67133, середня висота над рівнем моря 127 м.

   „Ново­павловка“ офіційно зареєстрована у земських списках Тираспольського повіту Херсонської губернії в 1897 році. До революції хутір залишався приватною економією. У ревізіях кінця XIX ст. серед орендаторів згадані прізвища Павловських і Якимчуків, звідси ймовірне походження назви. У роки колективізації землю й худобу хуторян об’єднали в колгосп «Південний степ», підпорядкований райцентру Великій Михайлівці.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 22 особи, 2001 р. - 9 осіб, 2020 р. - 17 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 77,78%, російська - 22,22%

   село Новоселівка - (UA51140170100032825) розташовано за 7.5 км на північний захід від центру громади, площа - 0,53 км², поштовий індекс - 67123, середня висота над рівнем моря 128 м.

   Новоселівка вперше згадується у російських імперських реєстрах 1787 р. як невеличке «нове село». Поворотним стал 1855 р. коли на викуплених 1780 десятинах з’явилася лютеранська колонія Klein Neudorf («Малий Нейдорф»), заснована німцями з материнського  Glückstal / Hoffnungstal. До 1869 р. село входило до Ґлюкстальської волості, а з 1881 р. стало єдиним населеним пунктом у новоствореній Новопетрівській волості Тираспольського повіту Херсонської губернії. У міжвоєнний час колонія втратила пільги, але зберігала переважно німецькомовне населення. 1930-ті принесли колективізацію та перший відплив поселенців. Під час Другої світової війни німців евакуювали до Вартегау (осінь 1943 - зима 1944 рр.), а радянською постановою 1 лютого 1945 р. село перейменували спершу на Мале Карманове, а 1949 р. - остаточно на Новоселівку. У 2020 р. Новоселівку разом із колишньою Кіровською сільрадою включено до складу Цебриківської громади.
Динаміка населення:
-    1859 р. – 226 осіб, 1887 р. – 204 осіб, 1896 р. – 266 осіб, 1906 р. – 352 осіб, 1916 р. – 374 осіб, 1919 р. – 294 осіб, 1926 р. – 414 осіб, 1943 р. – 478 осіб, 1989 р. - 52 особи, 2001 р. - 30 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 75,86%, російська - 20,69%, молдовська - 3,45%

   село Новороманівка - (UA51140170090098099) розташовано в балці «Брітнерова» за 11.5 км на захід від центру громади та в 1.5 км на південний схід проміжної залізничної станції «Іванівка», площа - 0,617 км², поштовий індекс - 67133, середня висота над рівнем моря 147 м.

  Новороманівка вперше документально фіксується у 1897 р. у «Списку населених місць Херсонської губернії» як щойно закладений хутір казенних селян. Того ж року царська канцелярія закріпила за поселенням офіційну назву Ново-Романовка (укр. транслітерація — Новороманівка), що збереглася без змін донині. До 1917 р. хутір належав до Тираспольського повіту, а землю орендували дрібні поміщики Павловські й Якимчуки (у ревізії 1916 р. — понад 30 дворів рільників-орендаторів). У 1930-х тут діяв колгосп «Південний степ». На початку 2010-х років остаточно втратило постійне населення.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 53 особи, 2001 р. - 50 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 84%, молдовська - 10%, російська - 4%, угорська - 2%

   село Оленівка - (UA51140170110078003) розташовано в балці «Криниця» за 8 км на захід від центру громади, площа - 0,14 км², поштовий індекс - 67133, середня висота над рівнем моря 95 м.

   Helenendorf / Еленендорф засновано в 1896 р., коли 18 лютеранських родин із Гофнунґсталю уклали 12-річний орендний контракт із графинею Оленою Гросул-Толстою на 860 десятин землі. До 1906 року Еленендорф зріс до 145 осіб, та мав молитовний дім. 1 лютого 1945 року радянський Указ перейменував населений пункт на Гросул-Толстого, підкресливши історію землеволодіння. У вересні 1946 року (уточнювальний список Президії ВР УРСР) село дістало нинішню назву Оленівка - українізований перекручений топонім від імені Олена. 

   Засновницька орендна угода 1896 р. вимагала, щоб колоністи висадили вздовж єдиної вулиці 300 плодових дерев, завдяки цим черешням і вишням село ще у 1930-х місцеві називали «Кіршендорф» («вишневе село»).

   У 1920-х роках у приміщенні лютеранського молитовного дому працював аматорський духовий оркестр, після депортації німців мідні інструменти передали до школи в Цебриковому, де частина зберігається як музейні експонати.

Динаміка населення:
-    1896 р. - 33 особи, 1906 р. - 145 осіб, 1926 р. – 87 осіб, 1943 р. - 176 осіб, 1989 р. - 33 особи, 2001 р. - 29 осіб, 2020 р. - 20 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 89,66%, російська - 6,9%, молдовська - 3,45%

   село Ольжинове - (UA51140170120085198) розташовано за 4 км на південь від центру громади, площа - 0,602 км², поштовий індекс - 67135, середня висота над рівнем моря 32 м.

   В 1856 році (згідно даних земського суду) в поселені генерала Павла Шишкіна - Ольгівка налічується 12 дворів. Протягом другої половини ХІХ століття село, розташоване при річці Малий Куяльник, розвивалося: у 1859 році тут було 14 дворів, до 1887 року населення зросло до 188 осіб, а на початок ХХ століття (1906 рік) у 30 дворах проживало вже 208 осіб. На початку ХХ ст. на південь виник хутір – Тарасо-Шевченко, але з часом він став частиною села.

   Постановою про перейменування окремих населених пунктів, назви яких містять символіку російської імперської політики або не відповідають стандартам державної мови №11363 від 21.06.2024 село Ольгинове Роздільнянського району перейменуване на село Ольжинове.

 Динаміка населення:
-    1859 р. - 82 особи, 1887 р. - 188 осіб, 1896 р. - 128 осіб, 1906 р. - 208 осіб, 1916 р. - 164 особи, 1920 р. - 188 осіб, 1989 р. - 240 осіб, 2001 р. - 223 особи, 2020 р. - 229 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 94,62%, російська - 2,69%, молдовська - 1,79%, білоруська - 0,45%, німецька - 0,45%

   село Привільне - (UA51140170130076210) розташовано в місці примикання балки «Глибока» до балки «Малий Куяльник» за 7.5 км. на північ від центру громади, площа - 0,19 км², поштовий індекс - 67123, середня висота над рівнем моря 47 м.

     Згідно даних земського суду, в 1856 році поселення поміщика Стемпковського - «Ляхова» (по лівий бік балки) налічувало 19 дворів, а «Сакари» поміщика Сакари (по правий бік балки) – 7 дворів. Із кінця ХІХ ст. обидва хутори входили до Свято-Олександрівської волості Тираспольського повіту. Напередодні Першої світової війни «Сакари» було перейменовано на Володимирівку, а після земельної реформи 1918-1920 рр. і створення колгоспу ім. Кіроваприєднано до Лихове. Указом Президії ВР УРСР від 1 лютого 1945 р. «село Лихове Кіровської сільради» офіційно перейменували на Привільне
Динаміка населення:
-    1989 р. - 300 осіб, 2001 р. - 275 осіб, 2020 р. - 261 особа
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 92,83%, молдовська - 6,09%, російська - 1,08%

   село Саханське - (UA51140170140033526) розташовано балці «Малий Куяльник» в 14 км. на північ від центру громади, площа - 2,76 км², поштовий індекс - 66842, середня висота над рівнем моря 52 м.

    В 1856 році поселення спадкоємців поміщика Саханського - "Ново-Іванівка", (по правий бік балки) складалось с 30 дворів. На південь, по лівий бік балки були два хутори і поселення титулярного радника Витошевського – "Андріянівка" в якому рахувалось 7 дворів. Ще південніше, по правий бік балки було поселення поміщика Пейчева, яке мало постоялий двір, млин та 16 дворів. На початку ХХ ст. на південь від Ново-Іванівки з’явилось село Митрофанівка, на місті одного с хуторов – Найланд, на проти Андріянівки – хутір Ново-Українка, а Пейчева було перейменовано на Семенопіль. Упродовж 1920х - 1930х років землі колишніх поміщиків остаточно націоналізували, а всі висілки колективізував колгосп «Авангард». Після Другої світової війни окремі топоніми поступово зникли з офіційних документів, і від кінця 1940-х об’єднаний населений пункт офіційно іменували Саханським.

   П’ять історичних назв — Ново-Іванівка, Андріянівка, Семенопіль, Митрофанівка та Ново-Українка - донині «живуть» у народних мікротопонімах. 
Освіта:                    
-    Саханська гімназія Цебриківської селищної ради, с.Саханське, 5    
Динаміка населення:
-    1989 р. - 638 осіб, 2001 р. - 614 осіб, 2020 р. - 455 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 88,38%, молдовська - 6,71%, російська - 3,44%, вірменська - 1,31%, німецька - 0,16%

   село Сокорове - (UA51140170150092315) розташовано балці «Малий Куяльник» в 9.5 км. на північ від центру громади, площа - 0,49 км², поштовий індекс - 67123, середня висота над рівнем моря 45 м.

    Сьогоднішнє Сокорове склалося поетапно з кількох невеликих висілків, які вже стояли обабіч балки Малий Куяльник ще в 1863 році. По правий бік - хутір Сакари - власність дрібного молдавського поміщика Сакара, та Ляхове і Петрівське по лівий бік балки. З приходом до влади комуністів, землі було націоналізовано. На місці Петрівського виникло "Пролетарське господарство", а назву Петрівське отримало колишнє Ляхове. Колективізація 1930-х об’єднала всі три поселення у колгосп ім. Котовського зі штабом у Сакаровому, а в 60х роках села об’єднали під назвою – Сокорове.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 130 осіб, 2001 р. - 121 особа, 2020 р. - 87 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 92,74%, молдовська - 6,45%, російська - 0,81%

Деталі

30 травня 2025

Площа - 721 км², населення - 14 606 осіб, населених пунктів – 37 (селище Захарівка, село Балашове, село Бірносове, село Богданове Перше, село Болгарка, село Василівка, село Войничеве, село Гірківка, село Глибокояр, село Давидівка, село Дементівка, село Єлизаветівка, село Жигайлове, село Йосипівка, село Карабанове, село Козацьке, село Кошарка, село Кримпулька, село Майорське, село Мала Топорівка, село Мар'янівка, село Нова Шибка, село Новозаріцьке, село Новомиколаївка, село Новопавлівка, село Оленівка, село Онилове, село Павлівка, село Парканівка, село Петрівка, село Савчинське, село Самійлівка, село Стоянове, село Унтилівка, село Федосіївка, село Червона Стінка, село Щасливе) селищна рада: 66702, Одеська область, Роздільнянський район, селище Захарівка, вул. Одеська, 59

Розподіл населення за рідною мовою в громаді в цілому за даними перепису 2001 року: українська - 92.00%, молдовська - 4.63%, російська - 3.60%, румунська - 1.07%, болгарська - 0.19%, вірменська - 0.16%, німецька - 0.09%, білоруська - 0.06%, гагаузька - 0.03%, грецька - 0.01%, інші/не вказали - 0.14%

   селище Захарівка (Касимурза) - (UA51140070010053225) Центр територіальної громади, розташоване на автошляху Р 33 та Т1614 в 9 км. на захід від залізничної станції «Затишшя», площа - 7,6 км², поштовий індекс - 66702, середня висота над рівнем моря 67 м.

   Перша письмова згадка про Захарівку датується 1791 роком. В 1792 році, племінниками Йосифа Аргутинського-Долгорукого, село було «знову населено» вірменами.  у 1798 році мало 78 дворів з 249 мешканцями. В Захар’ївці, яка в 1843 році стала волосним центром Тираспольського повіту Херсонської губернії і одержала статут містечка, відбувалися ярмарки, щотижня збиралися великі базари. Вигідне географічне розташування — на шляху між Одесою і Балтою, по якому йшли хлібні вантажі з степових районів до чорноморського порту,— сприяло перетворенню Захар’ївки в один із значних центрів торгівлі хлібом. На початку ХХ ст. кількість населення сягла 3600 осіб, з яких половина були православні, а інша половина іудеї. "В містечкі була православна церква , дві синагоги, школа, багато лавок, недільні базари, ярмарка". У 1923 році, коли Захар’ївка стала центром новоутвореного району. 7 листопада 1927 року - Захар’ївку було перейменовано на Фрунзівку, на честь радянського діяча М. В. Фрунзе, батько якого народився і жив тут тривалий час, а 19 травня 2016 року постановою Верховної Ради України № 1377-VIII селищу було повернуто історичну назву. До 25 жовтня 2020 року було центром Захарівського району, нині - центр Захарівської селищної громади Роздільнянського району. 
   На території Захарівки і поблизу неї виявлено рештки поселення епохи мезоліту (13 тис. років тому) та великий могильник черняхівської культури (III—VI століття н. е.).

Медицина:
-    Комунальне підприємство 'Захарівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги' – вул.Центральна, 40
-    Амбулаторія загальної практики сімейної медицини – вул.Центральна, 40
Освіта:
- Відділ освіти Захарівської СР Одеської області - вул. Центральна 69
- Державний професійно-технічний навчальний заклад "Захарівський професійний ліцей" - вул. Шкільна, 24
- Комунальний заклад дошкільної освіти " Дитячий садок "Веселка" Захарівської селищної ради - вул. Незалежності 29
- Комунальний опорний заклад "Захарівський ліцей" Захарівської селищної ради - вул. Центральна, 140    
- Комунальний заклад "Будинок дитячої та юнацької творчості Захарівської селищної ради - вул. Центральна,100
Релігія: 
-    Храм Успіння Пресвятої Богородиці (Православна церква України) - вул. Шкільна, 1
-    Свято-Успенська Церква (УПЦ Московського патріархату) - вул. 1 Травня, 34
-    Євангельсько-баптистська церква - вул. Соборна, 8
Динаміка населення:
-    1798 р. – 249 осіб, 1886 р. – 702 особи, 2001 р. – 5111 особа, 2022 р. – 5142 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 92.43%, російська - 5.38%, румунська - 1.33%, вірменська - 0.18%, болгарська - 0.14%, білоруська - 0.08%, гагаузька - 0.08%, німецька - 0.02%, грецька - 0.02%, інші/не вказали - 0.34%

День селища відзначають 15 серпня, у день храмового свята Успіння Пресвятої Богородиці.

   село Балашове - (UA51140070020023235) розташоване на автомобільній дорозі обласного значення О162544 (Захарівка-ст.Мардарівка-Долинське-Шимкове) за 5 км на південь від центру, площа - 0,4 км², поштовий індекс - 66702, середня висота над рівнем моря 73 м.

  Згідно списку власницьких та інших відомчих сіл, що перебувають у Тираспольському повіті, складеного на підставі відомостей, наданих земським судом у 1856 році, єврейська колонія Балашеве налічувала 40 дворів.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 120 осіб, 2001 р. - 118 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 95,8%, молдовська – 3,36%, болгарська – 0,84%

   село Бірносове - (UA51140070030057070) розташоване в балці «Малий Куяльник» за 15.5 км на північний схід від центру громади, площа - 1,41 км², поштовий індекс - 66721, середня висота над рівнем моря 124 м.

   В XIX столітті це були два села: Бірносівка (39 дворів) і Аганесівка (37 дворів). На кордоні сіл стояла дерев’яна церква. На початку ХХ ст. села об’єднали під назвою – Бірносове.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 271 особа, 2001 р. - 170 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 94,12%, молдовська – 4,71%, російська – 1,18%

   село Богданове Перше - (UA51140070040061040) розташовано за 9 км на південний схід від центру громади та в 3 км. на схід від автомобільного шляху регіонального значення Р 33 (Вінниця - Кучурган), площа - 0,64 км², поштовий індекс - 66744, середня висота над рівнем моря 134 м.

   Згідно з документами Тираспольського повіту за 1856 рік, на його території існувало три окремих поселення: Олександрівка (5 дворів), що належала поміщиці Маслаковій, Богданівка (30 дворів) — спадкоємців поміщика Чиркова, та Бірносівка (39 дворів), яка перебувала у власності різних хазяїв. На початку ХХ століття Богданівка та Бірносівка були об’єднані під спільною назвою Богданове 1-е, (назву Богданове 2-е отримав безіменний хутір за 3 км на південний схід, який 12.05.1988 був "знятий з обліку у зв'язку з переселенням жителів"). Олександрівка згодом була перетворена на молочно-товарну ферму, втративши статус окремого поселення. До 2018 року біля села діяло сільгосппідприємство.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 45 осіб, 2001 р. - 33 особи, Незаселене з другої половини 2000-х років.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 63,64%, молдовська – 36,36%

   село Болгарка - (UA51140070280081121) розташовано за 19 км на південний захід від центру громади та за 3.5 км на захід від автомобільної дороги обласного значення О162544 (Захарівка-ст.Мардарівка-Долинське-Шимкове), площа - 0,6 км², поштовий індекс - 66716, середня висота над рівнем моря 216 м.

   Село засноване на початку ХХ ст. під назвою - Новий світ.  7 вересня 1946 року воно було перейменоване на Первомайське, а 26 вересня 2024 року отримало свою сучасну назву - Болгарка. 
Релігія: 
-    Парафія Успіння Пресвятої Богородиці (Православна церква України)
-    Свято-Успенська Церква (УПЦ Московського патріархату)
Динаміка населення:
-    1989 р. - 309 осіб, 2001 р. - 275 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 83,79%, румунська – 14,48%, російська – 1,72%

   село Василівка - (UA51140070050035753) розташовано в балці «Ставрова» за 10 км на захід від центру громади та в 1,5 км від Молдовсько-Українського кордону, площа - 1,66 км², поштовий індекс - 6630, середня висота над рівнем моря 123 м.

   Соломоном та Василем Аргутинським у 1792 році було «знову населено» вірменами села: Василівка, Йосипівка та Захар'ївка. В 1886 році Василівка входило до Захар'ївської волості Тираспольського повіту Херсонської губернії, маючи 642 мешканці у 130 дворах та інфраструктуру (православна церква, школа, лікарня, земська станція).
   На території села знайдено ранньослов’янське поховання черняхівської культури (IV століття н. ери).
Медицина:
-    Фельдшерський пункт - вулиця Шевченка, 43
Освіта:
-    Філія "Василівська гімназія" комунального опорного закладу "Захарівський ліцей" - вул. Шевченка, 37
Релігія: 
-    Різдва Богородиці Церква (УПЦ Московського патріархату) 
Динаміка населення:
-    1886 р. - 642 особи, 1989 р. - 553 особи, 2001 р. - 484 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 90,31%, молдовська - 8,25%, російська - 1,24%

   село Войничеве - (UA51140070060024630) розташоване у балці «Малороша» за 16 км на південь від центру громади та 2.5 км на схід від автомобільного шляху регіонального значення Р 33 (Вінниця - Кучурган), площа - 0,98 км², поштовий індекс - 66744, середня висота над рівнем моря 66 м.

   Сучасне село Войничеве сформувалося внаслідок об'єднання двох старіших поселень - єврейської колонії Войновка та хутора Бурунчив, які вже існували до 1856 року (точна дата заснування невідома). Обидва поселення розташовувались на землях, що на той час належали купцям Сороковим.
Медицина:
-    Фельдшерський пункт - вулиця Шкільна, 11
Освіта:
-    Філія "Войничівська гімназія " комунального опорного закладу "Захарівський ліцей" Захарівської селищноїЇ ради - вул. Молодіжна, 9
Релігія: 
-    Святих Царських Мучеників Церква (УПЦ Московського патріархату)
Динаміка населення:
-    1989 р. - 423 особи, 2001 р. - 445 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 87,28%, молдовська - 11,38%, російська - 0,89%, болгарська - 0,45%

   село Гірківка - (UA51140070070047172) розташоване у балці «Кучурган» на автомобільній дорозі обласного значення О162544 (Захарівка-ст.Мардарівка-Долинське-Шимкове) в 5 км. на північ від центру громади, площа - 0,26 км², поштовий індекс - 66702, середня висота над рівнем моря 90 м.

   Було засноване на початку ХХ ст. на місці скотного двора, під назвою – Єгорєвка. В 60х роках перейменована на Гірківку.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 76 осіб, 2001 р. - 77 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 84,42%, молдовська – 12,99%, російська – 2,6%

   село Глибокояр - (UA51140070080024259) розташоване за 11 км на південь від центру громади на автомобільному шляху регіонального значення Р 33 (Вінниця - Кучурган), площа - 0,61 км², поштовий індекс - 66702, середня висота над рівнем моря 53 м.

   Село виникло у 1791 як земельний наділ підполковника Бодаревського. 
Динаміка населення:
-    1989 р. - 178 осіб, 2001 р. - 174 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 100%

   село Давидівка - (UA51140070090080083) розташоване у балці «Кучурган» на автомобільній дорозі обласного значення О162544 (Захарівка-ст.Мардарівка-Долинське-Шимкове) в 8 км. на північ від центру громади, площа - 0,78 км², поштовий індекс - 66702, середня висота над рівнем моря 82 м.

   Сучасна Давидівка сформувалася в результаті об'єднання двох історичних поселень: власне Давидівки, відомої з 1863 року, та північнішої Ново-Єкатеринівки (якою в 1860 році володіли Григорій та Олександра Савицькі). 
Динаміка населення:
-    1989 р. - 183 особи, 2001 р. - 168 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 73,37%, молдовська – 23,08%, болгарська – 2,37%, російська – 1,18%

   село Дементівка - (UA51140070100092269 ) розташоване в балці «Кучурган» на автомобільній дорозі обласного значення О162544 (Захарівка-ст.Мардарівка-Долинське-Шимкове) в 13.5 км. на північ від центру громад, площа - 0,25 км², поштовий індекс - 66710, середня висота над рівнем моря 92 м.

   Село Дементівка вперше позначене на карті 1860-х років, розташоване на правому схилі балки Кучурган під назвою — Дементьєва (Тімотіна), тоді як на лівому схилі цієї ж балки знаходилося село Керстинівка. На початку ХХ століття Керстинівка змінила назву на Керстенево. У 1960-х роках обидва населені пункти були об'єднані під сучасною назвою — Дементівка.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 116 осіб, 2001 р. - 89 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 88,17%, молдовська – 11,83%

   село Єлизаветівка - (UA51140070110096271) розташоване на лівому березі річки Кучурган в 2 км на південний схід від центру громади, площа - 0,38 км², поштовий індекс - 66702, середня висота над рівнем моря 61 м.

   Невелике поселення під назвою – Олександрівка, виникло на березі річки в ХVХ ст. На початку ХХ с. була перейменована на – Єлизаветівку.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 89 осіб, 2001 р. - 68 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 100%

   село Жигайлове - (UA51140070120037097) розташоване у балці «Наурова», площа - 0,46 км², поштовий індекс - 66722, середня висота над рівнем моря 145 м.

   Згідно з документами Тираспольського повіту за 1856 рік поселення Топорівка, засноване незалежними землеробами («вольноживущими»). На початку ХХ ст. село було перейменоване на – Петрівка, а в 60х роках на - Жигайлове. Складається с єдиної вулиці – Центральна.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 73 особи, 2001 р. - 47 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 80,85%, молдовська – 17,02%, російська – 2,13%

   село Йосипівка - (UA51140070130025720) розташовано за 11 км на захід від центру громади та в 500 м. від Молдовсько-Українського кордону, площа - 2,54 км², поштовий індекс - 66731, середня висота над рівнем моря 162 м.

   У 1792 році було «знову населено» вірменами села: Йосипівку (названа на честь архієпископа), Василівку та Захар'ївку. Протягом XIX століття село розвивалося як типове землеробське поселення. У 1863 році Йосипівка вже мала кам'яну церкву, млин та близько 10 дворів. У другій половині ХІХ століття маєток перейшов у власність Олександра Павловича Абамеліка – представника вірменської аристократії, який придбав ці землі у Аргутинських-Долгоруких. На той час Йосипівка входила до Захарівської волості Тираспольського повіту Херсонської губернії. Під час Другої світової війни тут розташовувався передова авіабаза головної бази військового аеродрому Бєльц. 
   Неподалік від села розташований пункт пропуску через молдавсько-український кордон Йосипівка—Колосово. 
Медицина:
-    Фельдшерський пункт - вулиця Центральна, 33
Освіта:
-    КЗ «Йосипівський ліцей» Захарівської селищної ради -  вул. Шкільна 40
Релігія: 
-    Різдво-Богородична Церква (УПЦ Московського патріархату)
Динаміка населення:
-    1792 р. – 131 особа, 1796 р. – 798 осіб, 1989 р. – 1136 осіб, 2001 р. – 939 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 96,5%, російська - 1,91%, молдовська - 1,38%, болгарська - 0,11%

   село Карабанове - (UA51140070140040482) розташоване в балці «Кошарка» на автомобільному шляху регіонального значення Р 33 (Вінниця - Кучурган) за 13 км на північний захід від центру громади, площа - 1,77 км², поштовий індекс - 66711, середня висота над рівнем моря 104 м.

   В 1850 році це були три окремих села: Карабан – (власність поміщика Шаржинського), Новоселиця (власність поміщика Прийми) та Павлівка (володіння князя Абамеліка). У 1863 році ці поселення фіксуються під назвами Мартенський-Карабань, Новоселиця та Павлівка. На початку ХХ ст. Мартенський-Карабань отримав назву – Карабанове, а Новоселиця – Примове. Згодом відбулося приєднання Павловки і Примово до Карабанове. Село сильно постраждало під час Другої світової війни – 186 його мешканців загинули в боях з нацистами (на їхню честь встановлено пам'ятник).
Медицина:
-    Фельдшерський пункт - вулиця Шевченка, 27
Освіта:
-    Комунальний заклад "Карабанівська гімназія" Захарівської селищної ради с.Карабанове, вул. Шкільна 21
Динаміка населення:
-    1989 р. – 486 осіб, 2001 р. - 414 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 97,1%, румунська - 1,21%, російська - 0,97%, болгарська - 0,72%

   село Козацьке - (UA51140070310094652) розташовано в балці «Соша», за 11 км на південний захід від центру громади, площа - 2,87 км², поштовий індекс - 66706, середня висота над рівнем моря 73 м.

    На карті 1796 року на цьому місці, в балці Соша, існувало поселення – Євецьківка. А в 1850 році вже чотири окремих поселення: садиба поміщика Павла Шишкіна - Росіянівка, садиби статської радниці Єлизавети Мініцької – Курпинівка та Єлисаветівка, а в 2 км. на схід, її ж хутір – Хорош. До 1886 року Росіянівка перетворилася на адміністративний центр однойменної волості Тираспольського повіту Херсонської губернії. У 1941 році вони фігурують під назвами Росіянівка, Курпіново та Мініцьке, а до 1985 року об'єдналися в єдине село Росіянівка. 26 вересня 2024 року село офіційно отримало нову назву - Козацьке.
Медицина:
-    Фельдшерський пункт - вулиця Шевченка, 32
Освіта:
-    КЗ "Росіянівський ліцей" Захарівської селищної ради - вул. Шкільна, 11
Релігія: 
-    Святого Дмитрія Солунського Церква (УПЦ Московського патріархату)
Динаміка населення:
-    1989 р. - 777 особа, 2001 р. - 726 особа
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 94,51%, румунська - 3,02%, російська - 1,92%, болгарська - 0,27%, білоруська - 0,14%

   село Кошарка - (UA51140070150055799) розташовано на автомобільному шляху регіонального значення Р 33 (Вінниця - Кучурган) за 19 км на північний захід від центру громади, площа - 0,58 км², поштовий індекс - 66712, середня висота над рівнем моря 102 м.

   В 1850 році, поселення поміщика Оференберга налічувала 33 двори, дерев'яну церкву та скотний двір.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 120 осіб, 2001 р. - 136 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 94,12%, молдовська - 5,15%, вірменська - 0,74%

   село Кримпулька - (UA51140070160010571) розташовано в балці «Осасєва корчі» за 16 км на північний захід від центру громади та в 2 км. на схід від автомобільного шляху регіонального значення Р 33 (Вінниця - Кучурган), площа - 0,62 км², поштовий індекс - 66712, середня висота над рівнем моря 133 м.

   Сучасне село веде свою історію з 1863 року, коли згадується як хутір Марковський. Вже до 1886 року поселення, що отримало назву Кримпулька, стало значним населеним пунктом Кошарської волості Тираспольського повіту Херсонської губернії, де мешкало 306 осіб у 52 дворах. 
Динаміка населення:
-    1886 р. - 306 осіб, 1989 р. - 75 осіб, 2001 р. - 39 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 100%

   село Майорське - (UA51140070170028387) розташовано на автомобільному шляху регіонального значення Р 33 (Вінниця - Кучурган) за 5 км на південь від центру громади, площа - 1,28 км², поштовий індекс - 66705, середня висота над рівнем моря 71 м.

   В 1863 році, у місці примикання балки Пугайна до головної дороги по балці Кучурган (яка з'єднувала Гросулове та Захарівку), існував постоялий двір "Пугайна". В 3 км. на південний захід, в балці «Шіптередюр», розташовувалось однойменне село, що належало поміщиці Катерині Катаказі. На початку ХХ ст., постоялий двір розрісся до села, отримав назву – Шіптередюри друге, в той час як колишнє міщанське поселення (Шіптередюри перше) не розвивалось а с часом зникло. 1 лютого 1945 року село отримало офіційну назву - Майорське, яка зберігається донині.
Освіта:
-    Комунальний заклад " Майорська гімназія "Захарівської селищної ради, с.Майорське, вул. Шкільна 1
Динаміка населення:
-    1989 р. - 371 особа, 2001 р. - 391 особа
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 97,19%, російська - 2,81%

   село Мала Топорівка - (UA51140070180015101) розташовано в балці «Середній Куяльник» на автодорозі районного значення  С162501 (Новопавлівка -Перехрестове-Перше -Мала Топорівка) за 17 км. на північний схід від центру громади, площа - 0,35 км², поштовий індекс - 66722, середня висота над рівнем моря 121 м.

   До 1856 року в балці "Малий Куяльник" існувало поселення Унтилівка, засноване штабс-капітаном Унтиловим (7 дворів та постоялий двір), а в сусідній балці "Наурова" розташовувалась Топорівка - поселення вольноживущих (8 дворів та постоялий двір). На початку ХХ ст. відбулася зміна назв: Унтилівка стала Топорівкою, а колишня Топорівка отримала назву Велика Топорівка. До 1985 року колишня Унтилівка (яка вже називалась Топорівка) була перейменована на Мала Топорівка, тоді як сусіднє поселення зникло.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 91 особа, 2001 р. - 58 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 91,53%, молдовська - 5,08%, російська - 1,69%

   село Мар'янівка - (UA51140070190052819) розташоване за 18 км на південь від центру громади на автошляху Т1646, площа - 0,75 км², поштовий індекс - 66710, середня висота над рівнем моря 106 м.

   Мар’янівка заснована на початку XIX століття українськими селянами-переселенцями з Польщі. (В радянські часи на території села розташовувався колгосп ім. Котовського, якому належало 5087 га землі.)
Медицина:
-    Фельдшерський пункт – вул.Центральна 51
Динаміка населення:
-    1989 р. – 113 осіб, 2001 р. – 106 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 68,52%, молдовська - 28,7%, вірменська - 1,85%

   село Нова Шибка - (UA51140070200074542) розташоване в балці «Кошарка» на автомобільному шляху регіонального значення Р 33 (Вінниця - Кучурган) за 5.5 км на північний захід від центру громади, площа - 0,66 км², поштовий індекс - 66713, середня висота над рівнем моря 107 м.

   Засноване на початку XX століття.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 224 особи, 2001 р. - 223 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 100%

   село Новозаріцьке - (UA51140070210037125) розташоване за 5 км на південний схід від проміжної залізничної станція — Мардарівка, за 19 км на північний схід від центру громади, площа - 1,06 км², поштовий індекс - 66721, середня висота над рівнем моря 203 м.

    В 1850 році поселення поміщика Зарицького в балці Малий Куяльник налічувало 19 дворів. На початку ХХ століття за 1 км. на північний схід виникло нове поселення, яке отримало назву Новозаріцьке, тоді як колишня Ніколаївка стала називатись Старозаріцьке, а з часом зникла.
Медицина:
-    Фельдшерський пункт - вул.Центральна, 22
Освіта:    
-    Філія "Новозаріцька гімназія" КОЗ "Захарівський ліцей" Захарівської селищної ради - вул. шкільна 2
Динаміка населення:
-    1989 р. - 342 особи, 2001 р. - 359 осіб, 2021 р. - 50 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 93,89%, російська - 4,44%, молдовська - 1,39%, румунська - 0,28%

   село Новомиколаївка - (UA51140070220037312) розташоване в балці «Кошарка» на автомобільному шляху регіонального значення Р 33 (Вінниця - Кучурган) за 8 км на північний захід від центру громади, площа - 0,64 км², поштовий індекс - 66711, середня висота над рівнем моря 79 м.

   Засноване на початку XX століття. 
Динаміка населення:
-    1989 р. - 171 особа, 2001 р. - 149 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 87,92%, молдовська - 10,74%, російська - 0,67%, болгарська - 0,67%

   село Новопавлівка - (UA51140070230060323) розташоване в балці «Кучурган» за 6 км на південь від центру громади на автошляху О162544 (Захарівка-ст.Мардарівка-Долинське-Шимкове), площа - 0,51 км², поштовий індекс - 66703, середня висота над рівнем моря 74 м.

   В 1850 році Новопавлівка, поміщика Якова Павловського налічувала 15 дворів. На південь від неї було його ж поселення – Вікентіївка (8 дворів), а на північ – Павловичи. Ще далі – Єгорівка, 33 двори у власності родини Сатових. На початку ХХ ст. Єгорівка майже зникла, а її залишки разом із Павловичами і Вікентіївкою приєднали до Новопавлівки.
   В околицях села знайдено кам’яні знаряддя мезолітичної епохи.
Медицина:
-    Фельдшерський пункт - вулиця Гагаріна, 35
Освіта:
-    Комунальний заклад "Новопавлівська гімназія" Захарівської селищної ради - вул. Героїв України 16 
Динаміка населення:
-    1989 р. – 210 осіб, 2001 р. - 205 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 93,3%, молдовська - 3,83%, російська - 2,87%

   село Оленівка - (UA51140070240056905) розташоване в балці «Кучурган» за 15.5 км на південь від центру громади на автошляху О162544 (Захарівка-ст.Мардарівка-Долинське-Шимкове), площа - 0,91 км², поштовий індекс - 66710, середня висота над рівнем моря 184 м.

   В 1850 році в примиканні балки «Баделова» до балки «Кучурган» розташовувалось село Оленівка. На південь від нього на лівому схилі балки були Мойсїївка та Олександрівка, а навпроти неї на правому схилі балки Веселий Кут. На початку ХХ ст. останнє було перейменоване на – Беньківку, а в середині ХХ ст. вони всі стали частиної Оленівки.
Освіта:
-    Комунальний заклад "Оленівська гімназія" Захарівської селищної ради,      с.Оленівка, вул. Центральна 78
Динаміка населення:
-    1989 р. - 486 осіб, 2001 р. - 425 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 88,56%, молдовська - 7,55%, російська - 3,2%, болгарська - 0,46%

   село Онилове - (UA51140070250024138) розташоване в балці «Середній Куяльник» на автомобільній дорозі районного значення С162501 (Новопавлівка -Перехрестове - Перше – Мала Топорівка) за 16 км на північний схід від центру громади, площа - 2,77 км², поштовий індекс - 66722, середня висота над рівнем моря 136 м.

   В перше зустрічається на карті 1840 року. У 1863 році в балці Середній Куяльник існувало чотири окремі поселення розташовані поруч: Онилова (Киштельниця Унтилова), Онилова (Киштельниця), Онилова (Киштельниця Чабана) та Онилова (Киштельниця Сорочина). Згодом ці населені пункти об'єдналися під сучасною назвою.
   "Киштель" - дерев’яна скриня або посуд для зберігання зерна
Медицина:
-    Фельдшерський пункт - вулиця Центральна, 16
Освіта:
-    Філія "Онилівська гімназія" комунального опорного навчального закладу "Захарівський ліцей" Захарівської селищної ради,  с.Онилове, вул. Шкільна, 7
Динаміка населення:
-    1989 р. - 557 осіб, 2001 р. - 522 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 94,86%, молдовська - 4,57%, російська - 0,38%, болгарська - 0,19%

   село Павлівка - (UA51140070260054624)  розташовано за 7 км на південний захід від центру громади та в 300 м. від молдовсько-українського кордону, площа - 2,07 км², поштовий індекс - 66733, середня висота над рівнем моря 215 м.

   Засноване після російсько-турецької війни 1787-1791 рр. на землях поміщика Туманова, село Павлівка спочатку заселялось українськими кріпаками-втікачами. До 1823 року перетворилося на містечко. У середині XIX ст., перейшло у власність князя Абомеліка. Наприкінці XIX ст. тут діяв ринок робочої сили, де наймали батраків сусідні поміщики. В 1920 році у Павлівці було відкрито початкову, а наступного року — професійно-технічну школу. Під час звільнення від німецько-фашистськіх загарбників в 1944 році село зазнало значних руйнувань (зруйновано школу, лікарню, понад 150 хат).
   Неподалік від села розташований пункт пропуску через молдовсько-український кордон Павлівка-Мочарівка.
   У селі бере початок Балка Фрасине.
Медицина:
-    Амбулаторія загальної практики сімейної медицини - вулиця Свято-Михайлівська, 19
Освіта:
-    Комунальний заклад "Павлівський ліцей" Захарівської селищної ради, вул. Шевченка, 3
Релігія: 
-    СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКА Церква (УПЦ Московського патріархату) вул. Радянська(?), 8
-    СВ.-АРХАНГЕЛА- МИХАЙЛА Церква (УПЦ Московського патріархату)
Динаміка населення:
-    1907 р. – 1644 особи, 1969* р. – 1200 осіб, 1989 р. – 969 осіб, 2001 р. – 1006 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 88,54%, молдовська - 5%, російська - 4,9%, німецька - 0,98%, вірменська - 0,29%, білоруська - 0,1%

   село Парканівка - (UA51140070270068456) розташоване в балці «Малий Дракуль» за 13 км на південний захід від центру громади та в 1 км. на схід від молдовсько-українського кордону, площа - 0,63 км², поштовий індекс - 66733, середня висота над рівнем моря 183 м.

    Згідно даних земського суду 1856 року село Парканівка мало 15 дворів і належало поміщиці Твардовській. Складається с двох вулиць: Миру та Першотравнева
Динаміка населення:
-    1989 р. - 222 особи, 2001 р. - 180 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 69,19%, молдовська - 28,11%, російська - 2,7%

   село Петрівка - (UA51140070300049287) розташоване за 20 км. на північ від центру громади та 1.5 км на південь від проміжної залізничної станції — «Мардарівка», площа - 0,27 км², поштовий індекс - 66710, середня висота над рівнем моря 210 м)

   Виникла в першій половині XX сторіччя. Складається с єдиної вулиці – Шевченка. 
Динаміка населення:
-    1989 р. - 107 осіб, 2001 р. - 87 осіб  
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 83,91%, російська - 9,2%, молдовська - 5,75%, білоруська - 1,15%

   село Савчинське - (UA51140070320019602) розташоване в балці «Діордієшти» за 13 км на південний схід від центру громади та в 2 км. на схід від автомобільного шляху регіонального значення Р 33 (Вінниця - Кучурган), площа - 0,84 км², поштовий індекс - 66744, середня висота над рівнем моря 71 м.

      Згідно даних земського суду 1856 року село «Діордієшти» (рум. Diordiești) поміщика Савчинського та розташоване південніше «Весела» спадкоємців поміщика Отроблянки налічували по 10 дворів. На початку ХХ ст. балка «Діордієшти» була перейменована на балку «Савчинського», «Весела» отримало назву – Ставнічи, а «Діордієшти» були поділені на – Діордієшти та Савчинське. У другій половині ХХ століття, ці поселення об'єдналися під спільною назвою - Савчинське
Медицина:
-    Фельдшерський пункт - вулиця Центральна, 26
Динаміка населення:
-    1989 р. - 210 осіб, 2001 р. - 194 особи  
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 55,15%, молдовська - 40,72%, вірменська - 2,58%, російська - 0,52%, білоруська - 0,52%, румунська - 0,52%

   село Самійлівка – (UA51140070330099696) розташоване на автомобільній дорозі районного значення С162505 (Кордон Молдови – Росіянівка - /Р-33/) за 11.5 км. на південний захід від центру громади та в 1.5 км. на схід від молдовсько-українського кордону, площа - 0,56 км², поштовий індекс - 66732, середня висота над рівнем моря 150 м.

   Згідно даних земського суду 1856 року поміщицьке володіння спадкоємців Каламатіої, налічувало 18 дворів. Складається с двох вулиць: Центральна та Садова.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 145 осіб, 2001 р. - 105 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 76,64%, молдовська - 23,36%

   село Стоянове - (UA51140070340019240) розташоване в балці «Кучурган» на північ від центру громади, площа - 0,81 км², поштовий індекс - 66702, середня висота над рівнем моря 73 м.

      Станом на 1886 рік у селі Захар'ївської волості Тираспольського повіту Херсонської губернії, налічувалось 25 дворових господарств, існував винний склад
Динаміка населення:
-    1886 р. - 108 осіб, 1989 р. - 305 осіб, 2001 р. - 283 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 89,75%, молдовська - 6,01%, російська - 4,24%

   село Унтилівка - (UA51140070350057549) розташоване в балці «Соша» на автомобільній дорозі районного значення С162505 (Кордон Молдови – Росіянівка - /Р-33/) в 9 км. на південний захід від центру громади, площа - 0,74 км², поштовий індекс - 66732, середня висота над рівнем моря 108 м.

      Згідно даних 1856 року поміщицьке володіння штабс-капітана Унтилова налічувало 23 двори.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 82 особи, 2001 р. - 43 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 97,73%, російська - 2,27%

   село Федосіївка - (UA51140070360091485) розташоване на автомобільній дорозі районного значення С162507 (Федосіївка-Новозаріцьке-Перше Травня) в 21 км. на північний схід від центру громади та 2.5 км на південний схід від проміжної залізничної станції — «Мардарівка», площа - 0,54 км², поштовий індекс - 66721, середня висота над рівнем моря 202 м.

   Най північніше село сучасного району - Федосіївка - виникло у першій половині ХХ століття
Динаміка населення:
-    1989 р. - 84 особи, 2001 р. - 74 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 78,38%, молдовська - 18,92%, російська - 2,7%

   село Червона Стінка - (UA51140070370019440) розташоване в балці «Канай» в 11 км. на північний схід від центру громади, площа - 0,23 км², поштовий індекс - 66730, середня висота над рівнем моря 119 м.

   Засноване в 1921 році. Складається с двох вулиць: Центральна та Садова.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 69 осіб, 2001 р. - 31 особа
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 80,65%, молдовська - 19,35%

   село Щасливе - (UA51140070290014255)  розташоване в 16.5 км на північ від центру громади поруч із залізничним колійним постом  Одеської залізниці – «Щасливе» , площа - 0,41 км², поштовий індекс - 66721, середня висота над рівнем моря 189 м.

   село Перше Травня, було засноване у першій половині XX ст. (20-30 р.). 19 вересня 2024 року Верховна Рада України ухвалила рішення про перейменування на Щасливе. Складається с двох вулиць: Космонавтів та … .
   Залізничний колійний пост – Щасливе, колись мав назви — «Платформа 1358 км» та «Перше Травня».
Динаміка населення:
-    1989 р. - 86 осіб, 2001 р. - 57 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 96,49%, російська - 1,75%, румунська - 1,75%

Населені пункти яки припинили існування

Деталі

30 травня 2025

Площа - 244,32 км² , населення – 5060 осіб, населені пункти – 12  (село Антоно-Ковач, село Великоплоске, село Кістельниця, село Малоплоске, село Новоантонівка, село Новосавицьке, село Олег, село Орел, село Покровка, село Привілля, село Слов'яносербка, село Тростянець)
67140, Одеська обл., Роздільнянський р–н, с. Великоплоске, вул. Орджонікідзе(?), 102

Розподіл населення за рідною мовою в громаді в цілому за даними перепису 2001 року: російська - 67.72%, українська - 30.22%, румунська - 0.75%, молдовська - 0.72%, болгарська - 0.26%, білоруська - 0.07%, вірменська - 0.06%, гагаузька - 0.02%, циганська - 0.02%

   село Антоно-Ковач - (UA51140030020098399) розташоване в балці «Бурсук» за 8.5 км на південний схід від центру громади та 3.5 км на північний схід від молдовсько-українського кордону, площа - 0,42 км², поштовий індекс - 67142, середня висота над рівнем моря 83 м.

   В 1856 році селище Антонівка, із навколишніми землями належало спадкоємцям поміщика Ковача. На початку XX століття отримала назву – Антон-Ковач, яке с часом трансформувалась в Антоно-Ковач.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 30 осіб, 2001 р. - 23 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 88,89%, російська – 11,11%

   село Великоплоске - (UA51140030010095447, центр громади, розташовано в 5 км від Молдовсько-українського кордону, площа - 6,223 км², поштовий індекс - 67140, середня висота над рівнем моря 186 м.

   Село Плоске виникло як старообрядницька слобода на лівому березі балки Серебрянки (територія сучасної Кіровоградської області). Воно вперше згадується у 1731–1732 рр., коли російські старовіри, тікаючи від репресій, засновували поселення в Чорному лісі. У 1819 р. через опір старообрядців військовим поселенням уряд силою переселив їх у Тираспольський повіт, де в 1822 р. виникла слобода Плоська. У 1886 році тут мешкало 4297 осіб у 725 дворах, з розвиненою інфраструктурою (молитовний будинок, 12 лавок, винні склади, біля 30 млинів).  Після війни отримало сучасну назву Великоплоске, ставши центром сільської громади. Неподалік від села розташований пункт пропуску через українсько-молдавський кордон Великоплоске—Мелеєшть. (В радянські часи на території села розташовувався радгосп «Росія», якому належало 10 900 га землі)
   На околицях села розкопано 41 курган з похованнями доби бронзи (III — початок І тисячоліття до н. е.) та кочових племен IX—XI століть.

Медицина:
-    Амбулаторія загальної практики — сімейної медицини, вулиця Сільрадівська, 7
Освіта:
-    Великоплосківський опорний заклад освіти-ліцей Великоплосківської сільської ради Роздільнянського району Одеської області     Одеська область, р-н Роздільнянський, ттг Великоплосківська, с. Великоплоске, пров. Сільрадівський 12
-    Великоплосківська початкова школа-філія Великоплосківського закладу загальної середньої освіти Великоплосківської сільської ради, пров. Мельничний, 18
Релігія:
-    Церква Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього (Російська Православна старообрядницька Церква)
Динаміка населення:
-    1886 р. – 4297 осіб, 1989 р. – 3498 осіб, 2001 р. – 3315 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року
-    російська 92,43 %, українська 5,95 %, румунська 1,23 %, болгарська 0,27 %, вірменська 0,06 %

   село Кістельниця - (UA51140030030072981) розташоване в балці «Дівка» за 6.5 км на південний схід від центру громади, площа - 0,54 км², поштовий індекс - 67141, середня висота над рівнем моря 131 м)

    Одно з найстаріших поселень району, виникло ще до окупації цих земель російською імперією. На карті 1800 року присутнє під назвою – Перушорь. В 1856 році село Кістельниця, належало поміщику Мирасхеджі. На початку XX століття, було повернуто назву - Кістельниця.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 68 осіб, 2001 р. - 86 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 59,3%, російська – 32,56%, молдовська – 8,14%

 село Малоплоске - (UA51140030040098594) розташоване в балці «Дівка» за 5 км на схід від центру громади та на південь від автошляху територіального значення Т 1615 (Великоплоське — Березівка), площа - 0,42 км², поштовий індекс - 67141, середня висота над рівнем моря 82 м.

   В 1850 році, хутір Миколаївка (Мал.Плоське) поміщиці Дмитрієвої, розташований біля водойми в балці «Дєвка» мав чотири млина. На початку XX століття село було перейменоване на Малоплоске. Складається з двох вулиць: Литвинова (по балці) та Гагарина (на схилі).
Динаміка населення:
-    1989 р. - 103 особи, 2001 р. - 76 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    російська – 94,29%, українська – 4,29%, молдовська – 1,43%

   село Новоантонівка - (UA51140030050014101) розташоване в балці «Дівка» за 7 км на північний схід від центру громади, площа - 0,32 км², поштовий індекс - 67141, середня висота над рівнем моря 164 м.

  На картах середини XIX ст. фігурує під назвою Новоантонівка (Варварівка). Складається з єдиної вулиці – Суворова.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 33 особи, 2001 р. - 28 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 78,57%, російська – 17,86%, молдовська – 3,57%

   село Новосавицьке - (UA51140030060070849 ) розташоване в балці «Дівка» за 7 км на південний схід від центру громади, площа - 1,56 км², поштовий індекс - 67143, середня висота над рівнем моря 75 м.

   Територія села була заселена ще з доби мезоліту, про що свідчать археологічні знахідки Гребениківської та Кукрекської культур. Поблизу села також досліджено кілька курганів із похованнями середньовічних кочівників.

Сучасне поселення виникло після приєднання Північного Причорномор’я до російської імперії за Яським договором 1791 року. Землі в районі сучасного села отримав поміщик Андрій Савицький, а в першій половині ХІХ століття тут сформувалося поселення Новокатеринівка. Його заселяли переселенці з Молдови та українських губерній. У 1945 році село перейменували на Новосавицьке. У ХІХ столітті основою господарства було землеробство та тваринництво. У 1883 році поблизу виникла німецька колонія Ней-Савицьке-Блюменталь, мешканці якої займалися виноградарством і млинарством. У 1932–1933 роках жителі села пережили Голодомор. У роки Великого терору 1937–1938 років репресій зазнали кілька мешканців німецького походження.

   Під час Другої світової війни село перебувало під румунською адміністрацією «Трансністрії» з 1941 до 1944 року. Після війни в селі діяли колективні господарства, збудували школу, будинок культури, водогін та інші об’єкти інфраструктури. У 1992 році в Новосавицькому відновили окрему сільську раду. З 2019 року село входить до складу Великоплосківська сільська громада.

Медицина: 
-    Фельдшерський пункт, вулиця Центральна, 14
-    Новосавицький психоневрологічний будинок-інтернат, вулиця Центральна, 95
Освіта:
-    Новосавицька гімназія з початковою школою Великоплосківської сільської ради, вул. Шкільна, 1
Динаміка населення:
-    1989 р. - 675 осіб, 2001 р. - 610 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 91,07%, російська – 4,87%, молдовська – 3,08%, болгарська – 0,32%, білоруська – 0,16%, гагаузька – 0,16%, циганська – 0,16%

   село Олег - (UA51140030070023572) розташоване за 11 км на південний схід від центру громади та в 1 км на схід від молдовсько-українського кордону, площа - 0,13 км², поштовий індекс - 67142, середня висота над рівнем моря 146 м.

   В 1863 році на цьому місті, на перехресті доріг, стояв постоялий двір. На картах 1941 року це вже невеличке село поряд із дорогою між Славяно-Сербкою та Гребеніками.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 50 осіб, 2001 р. - 35 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 80%, російська – 17,14%, молдовська – 2,86%

   село Орел - (UA51140030080050404) розташоване за 8 км на схід від центру громади на південь від автошляху територіального значення Т 1615 (Великоплоське — Березівка), площа - 0,37 км², поштовий індекс - 67141, середня висота над рівнем моря 171 м.

   Хутір Орел був заснований у 1920 році на березі ставка. 
Динаміка населення:
-    1989 р. - 142 особи, 2001 р. - 141 особа
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    російська – 88,03%, українська – 9,15%, молдовська – 2,11%

   село Покровка - (UA51140030090089316) розташоване на автодорозі О160813 (Велика Михайлівка-Великокомарівка -Великоплоске) за 9.5 км на північний схід від центру громади, площа - 0,22 км², поштовий індекс - 67141, середня висота над рівнем моря 175 м.

   Засноване на початку XX століття. Складається с єдиної вулиці – Бєляєва. 
Динаміка населення:
-    1989 р. - 27 осіб, 2001 р. - 10 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    російська – 90%, українська – 10%

   село Привілля - (UA51140030100019604) розташоване за 6 км на захід від центру громади, площа - 0,24 км², поштовий індекс - 67141, середня висота над рівнем моря 169 м.

   Хутір Привілля виник на початку XX  століття. Складається с єдиної вулиці – Івана Багранова, яка розділена навпіл ставком.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 36 осіб, 2001 р. - 23 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    російська – 78,26%, українська – 21,74%

   село Слов'яносербка - (UA51140030110071825) розташовано за 4 км на південь від центру громади та в 2 км від Молдовсько-українського кордону, площа - 1,79 км², поштовий індекс - 67142, середня висота над рівнем моря 155 м.

   Село засноване у 1862 році переселенцями з села Сербка. (В радянські часи на території села розташовувалась центральна садиба колгоспу «Радянська Україна», якому належало 7490 га землі.) Неподалік від села розташований пункт пропуску через молдавсько-український кордон Слов’яносербка—Ближній Хутір.
   В околицях села розкопано 3 кургани з похованнями доби бронзи (II — початок І тисячоліття до н. ери).

Медицина:
-    Фельдшерський пункт, вулиця Молодіжна, 57
Освіта:
-    Слов'яносербська гімназія з дошкільним відділенням та початковою школою, вул. Молодіжна, 59
Динаміка населення:
-    1989 р. – 715 осіб, 2001 р. – 735 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська 88 % , російська 10,48 %, молдовська 0,55 %, білоруська 0,41 %, болгарська 0,41 %, вірменська 0,14 %

   село Тростянець - (UA51140030120029508) розташовано на північ від автошляху територіального значення Т 1615 (Великоплоське — Березівка) за 9 км на схід від центру громади, площа - 0,52 км², поштовий індекс - 67142, середня висота над рівнем моря 175 м.

   Село Тростянець Перший засноване у 1921 році на місці хутора Дубровіна селянами, що переселилися сюди із села Великоплоське. В 1975 році з назви прибрали слово «Перший».

Медицина:
-    Фельдшерський пункт, вулиця Центральна, 42
Освіта:
-    Тростянецька гімназія з початковою школою, вул. Шкільна, 21
Динаміка населення:
-    1989 р. – 302 особи, 2001 р. – 345 осіб. 
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    російська 70,67 %, українська 28,15 %, молдовська 0,88 %

Деталі

30 травня 2025

площа - 494,4 км²,  населення - 13 295 осіб, населених пунктів – 29 (селище Велика Михайлівка, село Багачеве, село Бессарабка, село Василівка, село Вакарське, село Великокомарівка, село Водяне, село Гіржове, село Гірське, село Гребеники, село Грушка, село Дівоцьке, село Єрмішкове, село Кардамичеве, село Комарівка, село Кучурган, село Муратове, село Нові Бутори, село Новоалександрівка, село Новопетрівка, село Новоселівка, село Платонівка, село Полезне, село Соше-Острівське, село Стоянове, село Трохимівка, село Трудомирівка, село Фрасине, село Юрківка)
Великомихайлівська селищна рада: 67100, Одеська обл., Роздільнянський район, селище Велика Михайлівка, вул. Центральна, 123, т. +38 04859-21246 http://vms-rada.gov.ua

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року в громаді в цілому: українська - 92.67%, російська - 5.29%, молдовська - 3.25%, румунська - 0.60%, болгарська - 0.28%, вірменська - 0.21%, гагаузька - 0.20%, білоруська - 0.12%, угорська - 0.12%, німецька - 0.03%, циганська - 0.01%, інші/не вказали - 0.02%.

    селище Велика Михайлівка – (UA51140010010046979) центр територіальної громади, розташоване на автошляху Р 33 в 12 км. від залізничної станції «Веселий кут», площа - 3 км², поштовий індекс - 67100, середня висота над рівнем моря 47 м.

   Бере початок від татарського села Су-Кюр (тур. Sü-Kür – річка-село), та поселення Богуславка позначених на картах Ф.П. де Воллана ще до 1792 року. Після анексії Південної України Російською імперією (1792) ці землі були розмежовані. У 1796 році поручик Іван Гросул-Толстой купив 18 тис. десятин землі біля річки Кучурган у підполковника Давидовича та бригадира російської армії В. Ланського. Офіційно ж Гросулово як населений пункт засноване у 1826 році, ставши торговим містечком із єврейською громадою (476 мешканців у 1886 р.), синагогою та базарами. Поряд виникли невеликі села Полєзне, Михайлівка, Міщанка, Учкурня та інші. Пізніше вони злилися з Гросуловим в один населений пункт. У 1886 році Гросулово входило до Ново-Петрівської волості Тираспольського повіту Херсонської губернії. В січні 1946 року село Гросулове було перейменоване на Велику Михайлівку. В 1950—51 рр. в Велику Михайлівку було переселено 104 сім’ї із західних областей України.
Медицина:
-    Комунальне некомерційне підприємство "Великомихайлівський центр первинної медико-санітарної допомоги" Великомихайлівської районної ради, вулиця Центральна, 248
-    Амбулаторія загальної практики — сімейної медицини, вулиця Центральна, 248
Освіта:
-    Комунальна установа заклад дошкільної освіти ясла-садок "Сонечко", вул. Карбишева 1
-    Відділ освіти, культури та туризму Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, вул. Шкільна, 50
-    Великомихайлівський опорний ліцей, вул. Пушкіна, 2Е
-    Великомихайлівський ліцей, вул. Старомихайлівська 26
-    Комунальний заклад "Великомихайлівський будинок дитячої та юнацької творчості" , вул. Садова, 25
Релігія:
-    Зал Царства Свідків Єгови, вул. Центральна, 168
Динаміка населення:
-    1886 р. – 351 особа, 1969* р. – 7127 осіб, 2022 р. – 5303 особи.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 94.39%, російська - 4.49%, румунська - 0.34%, вірменська - 0.22%, болгарська - 0.17%, білоруська - 0.09%, гагаузька - 0.03%, угорська - 0.27%, інші/не вказали - 0.04%

   село Багачеве - (UA51140010020035442) розташоване за 6 км на північний схід від центра громади, площа - 0,241 км², поштовий індекс - 67120, середня висота над рівнем моря 107 м.

   В 1856 р, згідно з даними земського суду, Богачеве належало князю Абамелику. Вперше на мапах зафіксоване у 1886 році. До 1894 року змінило назву на Вікторівку, ймовірно, на честь когось із місцевих землевласників чи наглядачів. У XX столітті населений пункт повернув історичну назву Багачеве, яка зберіглося донині.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 81 особа, 2001 р. - 61 особа
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 96,72%, російська – 1,64%, молдовська – 1,64%

   село Бессарабка - (UA51140010030056386) розташоване за 9 км на північ від центра громади, площа - 0,212 км², поштовий індекс - 67120, середня висота над рівнем моря 98 м.

   Засноване на початку XX століття під назвою Ново-Бессарабка. Під час Голодомору 1932-1933 років у селі загинуло 11 мешканців, що для невеликого поселення було катастрофічними втратами. 
Динаміка населення:
-    1989 р. - 10 осіб, 2001 р. - 12 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 100%

   село Василівка - (UA51140010050067466) розташоване в балці "Гладиш", за 16 км на північний захід від центра громади та 7 км. на схід від молдовсько-українського кордону, площа – н/д км², поштовий індекс - 67133, середня висота над рівнем моря 99 м.

Динаміка населення:
-    1989 р. - 219 осіб, 2001 р. - 177 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 67,8%, молдовська – 30,51%, російська – 1,13%

   село Вакарське - (UA51140010040065215) розташоване за 6 км на південний схід від центра громади, площа - 0,31 км², поштовий індекс - 67103, середня висота над рівнем моря 63 м.
   
   Хутір з назвою «Вакарські», виник на цьому місці на початку ХХ ст. Згодом хутір розвинувся в село, трансформував назву в - Вакарське.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 32 особи, 2001 р. - 41 особа
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 97,56%, російська – 2,44%

   село Великокомарівка - (UA51140010060053583) розташовано на автодорозі О160813 (Велика Михайлівка-Великокомарівка -Великоплоске) за 15 км на захід від центру громади та в 2 км від Молдовсько-українського кордону, населення - 1278 осіб, площа - 2,28 км², поштовий індекс - 67114, середня висота над рівнем моря 190 м.

   Німецька лютеранська колонія Касель (нім. Kassel - "фортеця") заснована в 1809 році. За даними 1886 року, у центрі Касельської волості діяли лютеранська церква, реформатський молитовний будинок, школа та 4 лавки.  У 1944 році німецьке населення депортовано, а 1 лютого 1945 року колонія Касель перейменовано на Велико-Комарівку.
Медицина:
-    Амбулаторія загальної практики — сімейної медицини, вулиця Русанова, 9
Освіта:    
-    Великокомарівський ліцей Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, вул. Центральна, 68 б
Релігія:
-    Свято-Преображенський храм (Православна церква України)
Динаміка населення:
-    1886р. - 2318 осіб, 1989 р. – 1183 особи, 2001 р. – 1239 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року
-    українська 86,38 %, російська 8,76 %, молдовська 3,05 %, вірменська 0,86 %, болгарська 0,47 %, білоруська 0,16 %, німецька 0,16 %

   село Водяне - (UA51140010070024192) розташовано за 6 км на північ від центру громади та в 2 км на схід від автомобільного шляху регіонального значення Р 33 (Вінниця - Кучурган) від , площа - 0,262 км², поштовий індекс - 67120, середня висота над рівнем моря 81 м.

   Вперше згадується як хутір Водяне на картах у період з 1846 по 1863 роки. В середині ХХ ст. було відоме як Водяна.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 65 осіб, 2001 р. - 66 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 87,88%, російська – 7,58%, молдовська – 3,03%, гагаузька – 1,52%

   село Гіржове - (UA51140010080065689) розташовано в балці Яслі за 3 км на північний захід від центру громади та в 1.5 км на захід від автомобільного шляху регіонального значення Р 33, площа - 0,55 км², поштовий індекс - 67120, середня висота над рівнем моря 69 м.

   У 1856 році поселення згадувалося як хутір Гиржево (Филиціянівка) і належало князю Абамелику, налічуючи 18 дворів. На карті 1869 року позначено містечко Филиціянівка (Гиржево) з 15 дворами та кам'яною церквою. 
      Археологічні дослідження виявили на території села стоянку середньокам'яної доби, що є однією з ключових пам'яток гребениківської культури Надчорномор'я. Крім того, тут знайдено найпівденніше поселення неолітичної буго-дністровської культури, яка існувала приблизно в 6500–5300 роках до н.е. Ця культура виникла в межиріччі Дністра й Південного Бугу на основі гребениківської культури під впливом балканських культур Лепенскі Вір та Караново .

Медицина:
-    Фельдшерський пункт, вулиця Центральна, 37
Динаміка населення:
-    1886 р. - 39 осіб, 1989 р. - 297 осіб, 2001 р. - 310 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 97,42%, молдовська – 1,61%, російська – 0,97%

  
   село Гірське – (UA51140010090090091) розташоване за 12.5 км на південь від центру громади на автомобільному шляху регіонального значення Р 33, площа - 0,48 км², поштовий індекс - 67150, середня висота над рівнем моря 21 м.

   Хутір «Гарський» на лівому березі річкі Кучурган вперше зустрічається на картах 1846-1863 років. Згодом хутір розвинувся в село.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 198 осіб, 2001 р. - 211 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 92,99%, російська – 3,74%, білоруська – 1,87%, молдовська – 0,93%, гагаузька – 0,47%

   село Гребеники - (UA51140010100087005) розташовано за 20 км на південний захід від центру громади та в 1 км від Молдовсько-українського кордону, площа - 5,11 км², поштовий індекс - 67144, середня висота над рівнем моря 115 м.

   Перше документальне підтвердження існування населеного пункту в цьому місті є карта 1791 року на якій він позначений під назвою – Пражелова. Після переходу ціх земель до россійської імперії, село отримало назву Гребеники. У 1924-1940 роках воно входило до складу Молдавської АРСР, а з 1940 року було передане до Гросулівського району Одеської області. Поруч з селом  розташовано прикордонний пункт пропуску Гребеники-Тирасполь.
      В околицях села виявлено мезолітичну стоянку (9—8 тис. років тому) та курган доби бронзи (II тисячоліття до н. ери).
Медицина:
-    Амбулаторія загальної практики — сімейної медицини, провулок Больничний, 1
Освіта:
-    Комунальна установа "Заклад дошкільної освіти"Веселка", вул. Центральна 59а
-    Гребениківський ліцей Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, вул. Центральна, 57
Динаміка населення:
-    1989 р. – 981 особа, 2001 р. – 1023 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року
-    українська 87,45 %, російська 8,86 %, румунська 2,59 %, гагаузька 0,6 %, білоруська 0,3 %, болгарська 0,2 %,

   село Грушка - (UA51140010110065330) розташовано біля балки Фрасіно за 17 км на південний захід від центру громади та в 5 км на схід від Молдовсько-українського кордону, площа - 0,19 км², поштовий індекс - 67111, середня висота над рівнем моря 201 м.

      Засноване на початку XX століття під назвою Ново-Грушка, а в 60х роках отримало сучасну назву.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 6 осіб, 2001 р. - 15 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 40%, російська – 33,33%, молдовська – 26,67%

   село Дівоцьке - (UA51140010120058650) розташовано на автодорозі О160813 (Велика Михайлівка-Великокомарівка -Великоплоске) за 11.5 км на захід від центру громади та в 6 км на схід від Молдовсько-українського кордону , площа - 0,46 км², поштовий індекс - 67114, середня висота над рівнем моря 180 м.

   Засноване на початку XX століття як хутір Девоцький. Згодом хутір розвинувся в село.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 101 особа, 2001 р. - 59 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 70,77%, російська – 23,08%, молдовська – 6,15%

   село Єрмішкове - (UA51140010130035762) розташовано в балці «Платонівська» за 17 км на південний захід від центру громади та в 3 км на південний схід від Молдовсько-українського кордону, площа - 0,49 км², поштовий індекс - 67144, середня висота над рівнем моря 43 м.

   У 1863 році, хутір Єрмішкін налічував 11 дворів. У 1924-1940 роках входило до складу Тираспольського (з 1935 року - Слободзейського) району Молдавської АРСР. З 1940 року, увійшло до Гросулівського району Одеської області. У радянські часи отримало назву Дзержинське, яку носило до 12 травня 2016 року, коли в процесі декомунізації було перейменоване на Єрмішкове, повернувши історично близьку назву.  
Динаміка населення:
-    1989 р. - 93 особи, 2001 р. - 74 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 83,78%, російська – 8,11%, молдовська – 8,11%

   село Кардамичеве – (UA51140010140089225) розташовано на автомобільній дорозі обласного значення О160811 (КПП "Гребеники" - Знам'янка) в 12.5 км на південь від центру громади, площа - 0,83 км², поштовий індекс - 67150, середня висота над рівнем моря 37 м.

    Поселення Джамана отримало назву Кардамічовка, на початку XVIII ст. коли татарське населення було департоване, а ці землі отримав російський поміщик Кардамич. В радянській період, північніше з’явилось село - Чернов. У 1964 році відбулося об'єднання двох сіл, в результаті чого сформовано сучасне Кардамичеве. 

Динаміка населення:
-    1989 р. - 156 осіб, 2001 р. - 126 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 84,13%, російська – 13,49%, румунська – 2,38%
#
-    Парк «Кардамичівський» - заснований у другій половині XIX століття, налічує понад 50 видів дерев та чагарників, та є місцем відпочинку (обладнані альтанки, інформаційні стенди). Тут росте величезний старий дуб, а на відстані півкілометра від нього облаштоване джерело. Згідно з місцевим повір'ям, джерело має цілющі властивості.

   село Комарівка - (UA51140010150049472) розташовано в балці «Комарівка» за 22 км на захід від центру громади на Молдовсько-українському кордоні, площа - 0,51 км², поштовий індекс - 67111, середня висота над рівнем моря 131 м.

   Хутір «Комарівка» було засновано в 1859 році. В 1896 тут був млин та постоялий двір. В радянські часи на території села розташовувалась центральна садиба колгоспу «Розквіт», якому належало 3315 га землі.

Динаміка населення:
-    1989 р. – 230 осіб, 2001 р. – 219 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська 85,97 %, румунська 10,41 %, російська 3,62 %

   село Кучурган - (UA51140010160073231) розташовано в балці «Соша» за 9 км на північ від центру громади та в 1.5 км на схід від автомобільного шляху регіонального значення Р 33 (Вінниця - Кучурган), площа - 0,81 км², поштовий індекс - 67110, середня висота над рівнем моря 50 м.

   Вже на початку XIX сторіччя на цьому місці існував хутір Ляхи. В 1863 року він мав назву Бобри. В 40х роках ХХ ст. повернув першу назву, а пізніше був перейменований в Кучурган .

Динаміка населення:
-    1989 р. - 92 особи, 2001 р. - 96 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 78,02%, молдовська – 5,49%

   село Муратове - (UA51140010170068796) розташовано в балці «Мурата» в 10 км на північний захід від центру громади, площа - 0,39 км², поштовий індекс - 67113, середня висота над рівнем моря 70 м.

     Перша відома згадка про поселення датується 1856 роком, коли воно перебувало у власності поміщика Федора Каламатіна.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 25 осіб, 2001 р. - 30 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 63,33%, російська – 26,67%, болгарська – 6,67%, молдовська – 3,33%

   село Нові Бутори - (UA51140010180063223) розташовано за 24 км. на захід від центру громади на Молдовсько-українському кордоні, площа - 0,44 км², поштовий індекс - 67114, середня висота над рівнем моря 89 м.

   Засноване на початку XX століття. Най західніше село району, складається с єдиної вулиці – Комуністична. 
Динаміка населення:
-    1989 р. - 134 особи, 2001 р. - 153 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    молдовська – 77,78%, українська – 18,95%, російська – 3,27%

   село Новоалександрівка - (UA51140010190099910) розташовано за 22 км. на північний захід від центру громади в 700 м. на південь від Молдовсько-українського кордону, площа - 1,18 км², поштовий індекс - 67114, середня висота над рівнем моря 174 м.

   Засноване на початку XX століття. З 1940 року входила до складу Григоріопольского району Молдавської АРСР, а з 1940 у складі Гросулівського району Одеської області. 
   
Медицина:
-    Фельдшерський пункт, вулиця Покровська, 44
Освіта:
-    Новоолександрівська гімназія Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, вул. Вихристенка В., 22
Динаміка населення:
-    1989 р. - 400 осіб, 2001 р. - 445 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 90,13%, молдовська – 8,52%, російська – 1,12%
Люди:
-    Колос Олександр Олександрович (06.04.1996- 21.06.2024) - старший матрос, навідник-оператор-розвідник 1-го відділення глибинної розвідки 3-го взводу глибинної розвідки 140-го окремого розвідувального батальйону Морської піхоти України, учасник російсько-української війни. Герой України (посмертно).

   село Новопетрівка - (UA51140010200081106) розташовано за 4.5 км. на північний схід від центру громади на перетину доріг Р 33 (Вінниця - Кучурган) та Т 1615 (Великоплоське — Березівка), площа - 3,42 км², поштовий індекс - 67103, середня висота над рівнем моря 29 м.

    Село Анастасіївка позначене на картах ще 1796 року. В 1826 році на південь від нього засноване поміщицьке поселення – Новопетрівське (Савицького). На початку ХХ ст. Новопетрівське розділилось на - Ново-Петрівка (лівий беріг річки Кучурган) і Тростянець (правий беріг річки Кучурган), на південь від нього з’явився хутір Тростянець. Настасіївці було повернута стара назва – Анастасіївка. 17 травня 1963 року, до Новопетрівки було приєднано сусідні села Тростянець Другий (разом з хутором Тростянецьким) та Анастасіївка, що значно збільшило його територію та населення.

Медицина:
-    Фельдшерський пункт, вулиця Центральна, 37
Освіта:
-    Комунальна установа "Заклад дошкільної освіти ясла-садок "Дзвіночок", вул. Центральна 35
-    Новопетрівський ліцей Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, вул. Миру, 1
Релігія:
-    Церква Вознесіння Господнього (УПЦ Московського патріархату) збудована в 1825 року 
-    Храм Святої Преподобної Мучениці Анастасії Римлянки — збудований в 1896 році.

   село Новоселівка - (UA51140010210016149) розташоване за 10 км на південь від центру громади на автошляху Р 33, площа - 1,32 км², поштовий індекс - 67150, середня висота над рівнем моря 128 м.

   Ще в 1850 році на правому березі річки Кучурган існувало поселення Нікорінзи, яке до 1863 року, отримало назву — Антонівка. У 1886 році поруч із Антонівкою заснували німецьку колонію Клейн-Нейдорф (Klein Neudorf). У 1917 році Клейн-Нейдорф перейменували на Малу Карманівку, а Антонівці повернули історичну назву — Нікоріци. До 1941 року північніше Нікоріцевого, виникло нове поселення — Юрківка. У період 1941–1967 років Юрківку перейменували на Нижню Юрківку, а Малу Карманівку — на Новоселівку, тоді як Нікоріцеве зберегло свою назву. 12 вересня 1967 року ці три села — Новоселівка, Нижня Юрківка та Никорицеве — були об’єднані в один населений пункт під спільною назвою Новоселівка.

Освіта:
-    Новоселівська гімназія, вул. Миру, 35
-    Комунальна установа «Великомихайлівський інклюзивно-ресурсний центр» Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської, вул.Миру, 35
Релігія:
-    
Динаміка населення:
-    1989 р. – 458 осіб, 2001 р. – 499 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська 86,12 %, російська 10,26 %, молдовська 3,42 %, гагаузька 0,2 %

   село Платонівка (Піра) - (UA51140010220030631) розташоване балці «Дєвка» за 9.5 км на захід від центру громади, площа - 0,5 км², поштовий індекс - 67114, середня висота над рівнем моря 105 м.

   Перша відома згадка про поселення датується 1856 роком, коли воно перебувало у власності поміщиці Платонової.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 49 осіб, 2001 р. - 16 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 93,75%, молдовська – 6,25%

   село Полезне - (UA51140010230014526) розташоване на автомобільній дорозі Р 33 (Вінниця - Кучурган) на північ від Великої Михайлівки, площа - 1,366 км², поштовий індекс - 67120, середня висота над рівнем моря 41 м.

       На картах XIX століття - «Полєзная», невеличке поселення с корчмою та млином. На сьогодні в селі збереглись залишки козацьких поховань.

Освіта:
-    Полезненський ліцей Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, вул. Центральна, 28
Динаміка населення:
-    1989 р. – 625 осіб, 2001 р. – 749 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська 91,99 %, молдовська 3,34 %, російська 1,74 %, болгарська 1,34 %, гагаузька 1,34 %

   село Соше-Острівське - (UA51140010240027713) розташоване в балці «Сошка» за 14 км на північний захід від центру громади, площа - 1,56 км², поштовий індекс - 67110, середня висота над рівнем моря 68 м. День села - 10 жовтня.

   Перша відома згадка про поселення «Соша» датується 1856 роком, як власність генерал-майора Баліцкого. У 1886 році в Соше, Росіянівської волості Тираспольського повіту Херсонської губернії мешкало 497 осіб у 101 дворі. В 20х роках ХХ ст. до назви додалось слово Острівське. (В радянські часи на території села розташовувався колгосп ім. Горького, якому належало 6027 га землі.)
Медицина:
-    Фельдшерський пункт, вулиця Центральна, 48
Освіта:
-    Соше-Острівська гімназія, вул. Шевченка, 57
Динаміка населення:
-    1886 р. - 497 осіб, 1989 р. - 672 особи, 2001 р. - 633 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 92,94%, молдовська – 3,77%, російська – 2,2%, болгарська – 0,47%, вірменська – 0,31%, німецька – 0,16%

   село Стоянове - (UA51140010250074876) розташоване в балці «Фрасіне» за 12 км на північний захід від центру громади, площа - 0,83 км², поштовий індекс - 67113, середня висота над рівнем моря 81 м.

   З середини XIX соліття поселення під назвою - Миколаївка належало поміщикам Хаджилиєвій та Сєлєхову. На початку ХХ ст. було перейменовано на – Стоянівку. В 50-60х роках до села приєднали утворений поруч хутір - Стоянівській (зараз це вулиця Хутірська).
Медицина:
-    Фельдшерський пункт, вулиця Центральна, 35
Освіта:
-    Стоянівська початкова школа - філія Великомихайлівського опорного ліцею Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, вул. Центральна, 1
Динаміка населення:
-    1989 р. - 306 осіб, 2001 р. - 321 особа
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 86,6%, молдовська – 9,97%, російська – 1,87%, гагаузька – 0,93%, болгарська – 0,31%, циганська – 0,31%

   село Трохимівка – (UA51140010260031734) розташоване за 21 км на північний захід від центру громади площа та 3 км на схід від молдовсько-українського кордону, площа - 0,25 км², поштовий індекс - 67111, середня висота над рівнем моря 196 м.

   Засноване на початку XX століття.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 74 особи, 2001 р. - 41 особа
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 95,24%, молдовська – 4,76%
#
-    Фрасине — ландшафтний заказник місцевого значення площєю 421,0 га. Розташований поблизу села Трохимівка. Заказник створено для охорони ділянки байрачного лісу з характерними для цієї зони рослинними угрупованнями, що має велике природоохоронне та рекреаційне значення. Згідно з даними екологічного обстеження 2003 року на території заказника не знайдено ділянок байрачного лісу, тому його можна описати як штучний лісовий масив з різноманітним видовим складом рослин, у тому числі й лікарських.

   село Трудомирівка - (UA51140010270037830) розташоване в балці «Юрківка» за 11 км на південь від центру громади та в 4 км. на південний захід від автомобільного шляху регіонального значення Р 33 (Вінниця - Кучурган), площа - 0,36 км², поштовий індекс - 67150, середня висота над рівнем моря 41 м.

   Трудомирівка відома ще з середини XIX століття, як володіння поміщика Кардамича. На початку XX століття поруч було засноване село Одаі, яке в 60х роках об’єднали с Трудомирівкою під новою назвою – Артема.  12 травня 2016 року постановою Верховної Ради України №1353-VIII селу повернули його початкову назву.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 40 осіб, 2001 р. - 32 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 84,85%, російська – 15,15%

   село Фрасине - (UA51140010280074865) розташоване за 4.5 км на північний схід від центру громади, площа - 0,558 км², поштовий індекс - 67120, середня висота над рівнем моря 135 м.

   Хутір Свобода виник в першій половині XX століття, у відгалуженні балки Яслі, на місці скотного двору, який позначен тут на картах середини XIX ст. (зараз це вулиця Баштанна). В той же час, на південь від нього було засноване  село Фрасіне (зараз вулиця Лісова). С часом хутір приєднали до Фрасине.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 47 осіб, 2001 р. - 43 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 100%

   село Юрківка -  (UA51140010290036177) розташоване в балці «Юрківка» за 10 км на південний захід від центру громади, площа - 0,75 км², поштовий індекс - 67143, середня висота над рівнем моря 128 м.

    На початку XX століття, на схилі балці Юрківка було засноване однойменне село. А на південь від нього, в низині, село – Багнет. (Цікаво що за 5.5 км. на схід була ще одне село – Юрківка). В 1964 року Багнет було перейменоване на Банет, а Юрківка на Верхню Юрківку. А за три роки (12 вересня 1967 р.) села були об'єднані під назвою - Юрківка
Динаміка населення:
-    1989 р. - 55 осіб, 2001 р. - 77 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 77,92%, російська – 19,48%, молдовська – 2,6%

Деталі

30 травня 2025

площа 229,8 км² Населення 5359 осіб, населених пунктів – 21 (селище Мигаєве і 20 сіл: Гурівське, Данилівка, Добрий Лук, Дурбайли, Залізничне, Заможне, Іванівка, Козакове, Мартове, Мацкули, Мигаї, Наливайкове, Новоборисівка, Полішпакове, Поплавка, Преображенка, Путилівка, Райки, Три Криниці та Тятри.) Новоборисівська сільська рада: 67121, Одеська обл., Роздільнянський р-н, с. Новоборисівка, вул. Центральна, 21, т. +3804859 24190 https://nbg.gov.ua/

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року в громаді в цілому: українська - 75.54%, російська - 7.51%, молдовська - 3.67%, болгарська - 1.83%, вірменська - 0.76%, румунська - 0.37%, білоруська - 0.40%, циганська - 0.11%, гагаузька - 0.07%, словацька - 0.02%, німецька - 0.02%, єврейська - 0.02%.

село Новоборисівка - (UA51140110010098830) центр ТГ, розташоване біля залізничної станції «Веселий Кут» , площа - 2,227 км², поштовий індекс - 67121, середня висота над рівнем моря 168 м.

    У 1865 року, під час прокладання залізниці "Балта - Одеса" була відкрита залізнична станція (названа на честь хутіра – «Веселий Кут», який існував в ті часи в 3х километрах на південний захід від станції (сьогодні це село Поплавка)). А навколо станції виникло село Ново-Борисівка.

Медицина:
-    Амбулаторія загальної практики — сімейної медицини, вулиця Лермонтова, 10
Освіта:
-    Відділу освіти, культури, спорту та туризму Новоборисівської сільської ради, вул. Центральна , буд.21
-    Заклад дошкільної освіти ясла-садок "Теремок", вул. Смілива 2
-    Новоборисівський опорний ліцей з початковою школою та гімназією, вул. Миру, 5
Релігія:
-    Парафія св. Георгія Побідоносця (Православна церква України) вул. Космонавтів, 9
-    Євангельсько-баптистська церква, вул. Центральна, 16
Динаміка населення:
-    1886 р. – 1200 осіб, 1969* р. – 2580 осіб, 1989 р. – 1973 особи, 2001 р. – 2267 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська 89,94 %, російська 5,97 %, молдовська 2,94 %, болгарська 0,31 %, білоруська 0,04 %, німецька 0,04 %, циганська 0,04 %

   селище Мигаєве - (UA51140110110060936) розташоване на автомобільній дорозі обласного значення О160811 (КПП "Гребеники" - Знам'янка) за 13 км на південь від центру громади біля вузлової проміжної залізничної станції «Мигаєве»,  площа - 0,38 км², поштовий індекс - 67152, середня висота над рівнем моря 164 м.

   У 1865 року, під час прокладання залізниці "Балта — Одеса" була відкрита залізнична станція названая на честь хутіра – «Мигаїв», який існував в ті часи на захід від станції (згодом хутір був перейменований на «Вербани», а в 1967 р. приєднан до села Мигаї.) Навколо станції же з’явились три нових поселення: Мигаїво, Фрейланд(продовження першого на південь) і Незаможники (по інший бік залізниці). С часом Фрейланд зник, а «Незаможники» сформувався як окреме село яке с часом отримало назву «Заможне».
Динаміка населення:
-    1989 р. - 264 особи, 2001 р. - 259 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 83,85%, російська - 10%, молдовська - 2,69%, болгарська - 2,31%, білоруська - 0,77%.

   село Гурівське - (UA51140110130017925) розташоване на автомобільній дорозі обласного значення О160811 (КПП "Гребеники" - Знам'янка) за 12 км на південь від центру громади та в 2 км на південний схід від вузлової проміжної залізничної станції «Мигаєве», площа - 0,6 км², поштовий індекс - 67154, середня висота над рівнем моря 153 м.

   Село виникло у першій половині XX століття під назвою Першотравневе (на честь міжнародного дня солідарності трудящих). Станом на 1 вересня 1946 року  входило до складу Благоївської сільради Цебриківського району. 25 листопада 1991 року утворенно Першотравнева сільрада з центром у селі, до якої також увійшли Благоєве, Данилівка та Незаможник (нині Заможне).  У 2024 році село отримало нову назву - Гурівське на честь бійців Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Складається с двох вулиць: Шевченка та Димитрова

Медицина:
-    Фельдшерський пункт, вулиця Шевченка, 67
Освіта:
-    Гурівський ліцей з гімназією та початковою школою, вул.Шевченка, 11
Динаміка населення:
-    1989 р. - 315 осіб, 2001 р. - 395 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 63,04%, російська - 22,78%, болгарська - 8,35%, румунська - 5,06%, вірменська - 0,76%

   село Данилівка - (UA51140110020098110) розташоване за 15 км на південний схід від центру громади та в 6 км на схід від вузлової проміжної залізничної станції «Мигаєве», площа - 0,78 км², поштовий індекс - 67154, середня висота над рівнем моря  146 м.

   Як хутір був заснований у 1927 році. Вже до 1946 року отримав статус села та увійшов до складу Благоївської сільської ради.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 103 особи, 2001 р. - 48 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 37,5%, російська - 25%, болгарська - 25%, молдовська - 10,42%

   село Добрий Лук (Шене Візе, нім.Schöne Wiese) - (UA51140110030012262) розташоване за 2.5 км. на північ від центру громади та проміжної залізничної станції Одеської залізниці - Веселий Кут на схід від залізниці Київ-Одеса, площа - 0,32 км², поштовий індекс - 67121, середня висота над рівнем моря168 м.
   Німецьке католицьке село, засновано на в другій половині XIX ст.
Динаміка населення:
-   1887 р. - 34 особи, 1896 р. - 65 осіб, 1906 р. - 75 осіб, 1916 р. - 40 осіб, 1926 р. – 97 осіб, 1989 р. - 90 осіб, 2001 р. - 95 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська 95,79 %, болгарська 2,11 %, молдовська 2,11 %

   село Дурбайли - (UA51140110040030061) розташоване в балці «Тятра» за 9 км. на північний захід від центру громади, площа - 0,302 км², поштовий індекс - 67122, середня висота над рівнем моря 120 м.
   Засноване на початку XX ст. під назвою - Дурбаіловка.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 43 особи, 2001 р. - 15 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська 86,67 %, молдовська 13,33 %

   село Залізничне - (UA51140110050054895) розташоване за 4 км. на південний схід від центру громади на захід від залізниці Київ-Одеса, площа - 0,36 км², поштовий індекс - 67121, середня висота над рівнем моря 167 м.

   Відоме з радянських часів під назвою Будьонне (на честь радянського воєначальника Семена Будьонного), але 9 червня 1958 року отримало сучасну назву Залізничне, що пов'язано з його розташуванням біля залізниці. Складається с єдиної вулиці – Зоряна (Берегового).
Динаміка населення:
-    1989 р. - 81 особа, 2001 р. - 83 осіби
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 71,08%, молдовська - 14,46%, болгарська - 7,23%, російська - 6,02%.

   село Заможне - (UA51140110060063089) розташоване за 13 км. на південний схід від центру громади поруч із вузловою проміжною залізничною станцією  - Мигаєве, площа - 0,54 км², поштовий індекс - 67154, середня висота над рівнем моря 161 м.

   Засноване у 1929 році поблизу станції Мигаєве під назвою «Комуна Незаможник». Станом на 1 вересня 1946 року входило до складу Благоївської сільської ради Цебриківського району. 25 листопада 1991 року, вже під назвою «Незаможник» увійшло до новоутвореної Першотравневої сільради разом із селами Благоєве та Данилівка. 12 травня 2016 року, в рамках декомунізації село отримало сучасну назву - Заможне. 
Динаміка населення:
-    1989 р. – 346 осіб, 2001 р. - 355 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 80,85%, російська - 12,39%, вірменська - 3,94%, болгарська - 2,82%

   село Іванівка - (UA51140110070072474) розташоване за 9 км. на північний захід від центру громади біля проміжної залізничної станції 5 класу Одеської залізниці - Іванівка, площа 0,315 км², поштовий індекс 67121, середня висота над рівнем моря 180 м.

   Засноване на початку XX ст. під назвою -Соловєвка, за 1 км. на захід від існувавшего на той час села Іванівка (знеселене з 2000-х років). Складається с єдиної вулиці – Залізнична, яка на півночі переходе в вулицю Івана Франка (північна частина села що відноситься до Затишанської громади)
Динаміка населення:
-    1989 р. – 95 осіб, 2001 р. - 91 особа
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 79,12%, російська - 10,99%, молдовська - 4,4%, циганська - 4,4%, словацька - 1,1%.

   село Козакове - (UA51140110080049346) розташоване за 7,5 км на південний захід від центру громади, поруч із селом Полішпакове. Площа - 0,48 км², поштовий індекс - 67153, середня висота над рівнем моря - 145 м. Село розташоване за 27 км від смт Велика Михайлівка, має витягнуту із заходу на схід форму. Площа в межах населеного пункту — 57,45 га, населення — 216 осіб .

   Хутір Козакова відомий з 60-х років XIX століття, виник на землях поміщика Брашевана. Населення належало до Покровської церкви (1807). У 1865 році прокладення залізниці значно підвищило господарську привабливість території та сприяло заселенню, зокрема появі німецьких колоністських хуторів (Байтельсбахера, Паідельшпак, Сутера)

   З 1923 року входив до Подколінської сільради Цебриківського району. У 1924–1928 роках переселено 222 особи з Київської та Волинської губерній. У 1946 році — у складі Підколінської сільради; у 1962 році територію включено до Роздільнянського району, у 1965 році передано до Великомихайлівського району .

   Клімат помірно-континентальний (середньорічна температура +10,4 °С, опади - 387 мм), рельєф рівнинний . Планувальна структура лінійна; соціальна інфраструктура відсутня - обслуговування здійснюється в с. Полішпакове. Основа господарства - сільське виробництво .

Динаміка населення:
-    1989 р. - 263 особи, 2001 р. - 232 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 87,07%, молдовська - 11,21%, російська - 1,72%.

   село Мартове - (UA51140110090090554) розташоване за 14.5 км. на південний захід від центру громади та за 1.5 км. на схід від вузлової проміжної залізничної станції «Мигаєве», площа - 0,39 км², поштовий індекс - 67154, середня висота над рівнем моря 153 м.

   Хутір «Мартовський» засноване в 1929 році. Станом на 1 вересня 1946 року село (вже під назвою - Благоєве) було центром Благоївської сільської Ради Цебриківського району (до якої входили: с. Благоєве, с. Ворошилове, с. Комуна Незаможник, с. Першотравневе, х. Данилівка, х. Новосільський). 12 травня 2016 року постановою Верховної Ради України № № 1353-VIII село отримало сучасну назву Мартове.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 231 особа, 2001 р. - 207 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 80,19%, російська - 12,08%, молдовська - 4,35%, болгарська - 3,38%

   село Мацкули - (UA51140110100050032) розташоване при балці «Тятра», за 5.5 км. на північний захід від центру громади та проміжної залізничної станції Одеської залізниці - Веселий Кут, площа - 0,411 км², поштовий індекс - 67121, середня висота над рівнем моря 135 м.
  
    У 1856 році поселення згадується як Мацкулов хутір, що належав поміщику Андрію Гросул-Толстому, і на той час налічував 12 дворів. В 1916 році, хутір Мацкули входив до складу Тираспольського повіту, Новопетровської волості, та мав 37 господарств. 
Динаміка населення:
-    1916 р. – 255 осіб, 1989 р. - 104 особи, 2001 р. – 85 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: 
-    українська 92,94 %, молдовська  5,88 %, російська 1,18 %

   село Мигаї - (UA51140110110060936) розташовано в балці Мигаєво за 9 км на південь від центру громади та за 3 км від залізничної станції Мигаєво, площа - 0,38 км², поштовий індекс - 67151, середня висота над рівнем моря 65 м.

   Засноване близько 1800 року поміщиком Мигаєм(Гаюсом), на честь якого й отримало свою назву. Вже у 1810 році воно перейшло у власність німецького колоніста Я. Келлера. Після революції 1917 року землі були розподілені між селянами (по 2 га на людину), а у 1920-1923 роках село поповнилося на 150 українських переселенців з Канади, які повернулися за закликом Леніна та створили «Першу Канадську агрикультурну зразкову комуну ім. В. І. Леніна».

Медицина:
-    Фельдшерський пункт, вулиця Центральна, 12
Освіта:
-    Мигаївська гімназія з дошкільним відділенням та початковою школою Новоборисівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, вул. Центральна, 5
Динаміка населення:
-    1906 р. – 119 осіб, 1969* р. – 940 осіб, 1989 р. – 658 осіб, 2001 р. – 630 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська 88,49 %, молдовська 3,15 %, білоруська 3 %, російська 2,37 %, болгарська 2,05 %, гагаузька 0,63 %

   село Наливайкове - (UA51140110120021656) розташоване за 10 км. на південний схід  від центру громади, за 5.5 км на північний схід від залізничної станції Мигаєво, поруч із автомобільною дорогою обласного значення О160811 (КПП "Гребеники" - Знам'янка), площа - 0,86 км², поштовий індекс - 67160, середня висота над рівнем моря 154 м.

   Село – Наливайко, засноване на початку XX ст.. У 1924-1928 роках сюди переселили 222 особи (42 сім'ї) з Київщини, Поділля та Волині. 
Медицина:
-    Фельдшерський пункт, вулиця Шевченка, 12
Динаміка населення:
-    1989 р. - 253 особи, 2001 р. - 133 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 85,82%, російська - 6,72%, молдовська - 6,72%, болгарська - 0,75%.

   село Полішпакове - (UA51140110140083696) розташоване за 7.5 км на південний схід від центра громади та 5 км на північний схід від залізничної станції Мигаєво, площа - 1,43 км², поштовий індекс - 67153, середня висота над рівнем моря 156 м.

   Історія населеного пункту бере початок наприкінці XVIII століття. Землі, де згодом виник хутір Подколіно, у 1792 році були подаровані Ф. І. Сандерсу, а вже у 1803 році за купчою перейшли у власність дворянина Павла Брашевана - засновника сусіднього села Брашеванівка. Перша документальна згадка про хутір Подколіно пов’язана з картою військового топографа Шуберта, зйомки для якої розпочалися у 1846 році. На ній позначено вже існуюче поселення з млином, зерносховищем і шістьма дворами, що свідчить про його виникнення ще раніше.

   Важливим фактором розвитку стало прокладання залізниці у 1865 році поблизу хутора. Це підвищило економічну привабливість місцевих земель і сприяло появі німецьких колоній у навколишній місцевості — зокрема хуторів Байтельсбахера, Паідельшпак і Сутера.

   У 1902 році хутір Паідельшпак (Полішпаково) був приєднаний до Подколіна. Ймовірно, це було пов’язано зі зміною етнічного складу населення та поступовим витісненням німецьких колоністів українським населенням.

   Станом на 1907 рік Подколіно налічувало 25 дворів і 132 жителі (63 чоловіки та 69 жінок), усі - українці. У селі діяли млин, зерносховище, три ставки та колодязі. Земля перебувала в оренді, а мешканці сплачували поміщику десятину від урожаю. У релігійному плані вони належали до Покровської церкви в Брашеванівці (збудованої у 1807 році). Під час Перша світова війна жителі Подколіна брали участь у бойових діях. У цей період відбувалися спроби перейменування німецьких і змішаних поселень: Подколіно - на Петровське, Паідельшпак - на Полішпаково, Байтельсбахера - на Лютеранський хутір. Проте ці назви не закріпилися, що підтверджують карти 1920 року.

   У 1923 році, після адміністративних змін, Подколіно стало центром сільської ради у складі Цебриківського району. До неї увійшли також хутори Козакова, Байтельсбахера і Сутера. У цей період радянська влада проводила політику переселення. Німецьке населення частково виселяли до Казахстану та на Далекий Схід, а натомість сюди переселяли українців із Київської, Подільської та Волинської губерній. Зокрема:

у Петрівське переселено 17 сімей (74 особи),
у Козакове — 51 сім’ю (222 особи),
у Наливайкове — 42 сім’ї (222 особи).
Ці процеси могли бути наслідком як подій 1919 року, так і голоду 1923 року.

У 1964 році Петрівське отримало статус центру сільської ради, до якого приєднали Подколіно. У 1967 році ці території остаточно об’єдналися.

У межах декомунізації 19 травня 2016 року постановою Верховна Рада України №1377-VIII село Петрівське було перейменоване на Полішпакове.

Попри це, місцеві жителі й сьогодні розрізняють історичні частини села: Подколіно, Паідельшпак і Петрівське.

Медицина:
-    Фельдшерський пункт, вулиця Молодіжна, 1
Освіта:
-    Полішпаківська гімназія з початковою школою Новоборисівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області     Україна, Одеська область Роздільнянський район село Полішпакове, вул. Центральна, 25
Динаміка населення:
-    1907 – 132 особи, 1989 р. – 369 осіб, 2001 р. – 375 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська 85,6 %, вірменська 6,4 %, російська 3,73 %, молдовська 3,47 %, болгарська 0,53 %, єврейська 0,27 %

   село Поплавка - (UA51140110150073277) розташоване за 2  км на південний захід від центра громади, площа - 0,67 км², поштовий індекс - 67121, середня висота над рівнем моря 118 м.

   Згідно з даними земського суду 1856 року, поселення під назвою Веселий Кут належало поміщиці Поплавській. На початку ХХ століття село отримало назву Поплавське, а з 1960-х років - Поплавка.
Медицина:
-    Фельдшерський пункт, вулиця Центральна, 10
Динаміка населення:
-    1989 р. - 209 осіб, 2001 р. - 244 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 94,86%, російська - 3,95%, молдовська - 0,79%, циганська - 0,4%.

   село Преображенка - (UA51140110160030286) розташоване за 4 км на північний захід від центра громади, площа - 0,157 км², поштовий індекс - 67121, середня висота над рівнем моря 165 м.

Динаміка населення:
-    1989 р. - 18 осіб, 2001 р. – 7 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська 71,43 %, російська 28,57 %

   село Путилівка – (UA51140110170090540) розташоване за 3.5 км на північний захід від центра громади , площа - 0,137 км², поштовий індекс - 67121, середня висота над рівнем моря 160 м.

Динаміка населення:
-    1989 р. – 53 осіб, 2001 р. – 85 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська 100 %

   село Райки - (населення - 108 осіб, площа - 0,51 км², поштовий індекс - 67122, середня висота над рівнем моря 157 м.

   У 1856 році, згідно з даними земського суду, поселення згадувалося як хутір Райков, що належав поміщику Степанову та налічував 10 дворів. На картах 30-40 хх роках ХХ ст. позначується як село Райок.
Динаміка населення:
-    1989 р. – 95 осіб, 2001 р. – 108 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 87,96%, російська – 5,56%, молдовська – 5,56%,

   село Три Криниці – (UA51140110190049639) розташоване в балці Мигаєва за 5 км на південний захід від центра громади, площа - 0,43 км², поштовий індекс - 67151, середня висота над рівнем моря 105 м.

   Складається с єдиної вулиці – Гагаріна.
Динаміка населення:
-    1989 р. – 37 осіб, 2001 р. – 26 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська 92,31 %, російська  7,69 %

   село Тятри – (UA51140110200011252) розташоване в балці Тятри за 6 км на схід від центра громади, площа - 0,286 км², поштовий індекс - 67151, середня висота над рівнем моря 73 м)

   У 1856 році, земським судом, поселення згадувалося як хутір Тятра, який належав поміщику Гросул-Толстому. Згодом хутір розвинувся в село, зберігаючи назву Тятри.
Динаміка населення:
-    1989 р. – 84 особи, 2001 р. – 60 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська 83,33 %, молдовська  13,33 %

Деталі

30 травня 2025

площа - 251 км² Населення - 7045 осіб, , населених пунктів – 21 (село Ангелінівка, село Бугай, село Вапнярка, село Гаївка, село Гетьманці, село Дружба, село Івано-Миколаївка, село Лучинське, село Марківка, село Нове, село Новокостянтинівка, село Новокрасне, село Павлівка, село Петрівка, село Плавневе, село Розалівка, село Степанівка, село Труд-Гребеник, село Труд-Куток, село Широке, село Яковлівка) Степанівська сільська рада: 67430, Одеська обл., Роздільнянський район, с. Степанівка, вул. Дружби, 27

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року в громаді в цілому: українська - 78.29%, російська - 19.50%, молдовська - 2.02%, румунська - 0.43%, інші - 0.38%, гагаузька - 0.29%, білоруська - 0.20%, болгарська - 0.06%, вірменська - 0.03%, угорська - 0.01%

   село Ангелінівка - (UA51140150020029731) розташовано на автомобільній дорозі регіонального значення Р 33 в 12 км. на північ від центру громади та в 4.5 км. на схід від молдовсько-українського кордону, площа 1,494 км², поштовий індекс 67458, середня висота над рівнем моря 16 м.

   За археологічними знахідками встановлено, що за часів Османської імперії на цій території існував чифлік бендерських пашів, де були поховані імам Халіл Ефенді та Омар-паша (1775–1776 рр.). Перші офіційні згадки про поселення під назвами Сапаритова та Эксапаритова фіксуються в документах Херсонської губернії до 1856 року. Після входження до складу Російської імперії село отримало назву Ангелінівка і у 1859 році вже значилося як власницьке селище Тираспольського повіту з 10 дворами.  До 1887 року населення зросло до 240 осіб, а в 1896 році село налічувало 54 двори, земську школу та інфраструктуру. Після революції 1917 року село увійшло до Одеської губернії, а згодом — до УРСР. На 1 вересня 1946 року входило до складу Деминської сільської Ради, а в першій половині 1960-х років Деминське увійшло до складу Ангелініви (південна частина села).

Релігія: 
-    СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКА Церква (УПЦ Московського патріархату) вул. Котовського(?), 74
Динаміка населення:
-    1859 р. - 84 особи, 1887 р. - 240 осіб, 1896 р. - 293 особи, 1906 р. - 349 осіб, 1916 р. - 218 осіб, 1920 р. - 315 осіб, 1989 р. - 258 осіб, 2001 р. - 278 осіб, 2018 р. - 326 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 88,13%, російська - 8,27%, молдовська - 2,52%, інші - 1,08%

   село Бугай - (UA51140150030053106) розташовано в балці «Бугай», на автомобільній дорозі обласного значення О160811 (КПП "Гребеники" - Знам'янка) в 17 км. на північний захід від центру громади та в 4 км. на північ від молдовсько-українського кордону, площа 0,519 км², поштовий індекс - 67454, середня висота над рівнем моря 81 м.

   Населений пункт Бугай, існував ще з часів Османської імперії. В 1856 році згадується як володіння поміщика Гаюса. До 1859 року поселення розрослось до 18 дворів. Панське село, де у 1892 році дворяни Гаюси володіли 1771 десятиною землі, стрімко розвивалось: від 152 мешканців у 1887 році до 230 у 1896 році.  За радянської влади увійшов до Одеської губернії. С 1946 по 1956 роки був центром сільради.
Динаміка населення:
-    1859 р. - 83 особи, 1887 р. - 152 особи, 1896 р. - 230 осіб, 1906 р. - 188 осіб, 1916 р. - 305 осіб, 1920 р. - 323 особи, 1989 р. - 35 осіб, 2001 р. - 13 осіб, 2019 р. – 3 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська 69,23 %, російська 23,08 %, молдовська 7,69 %

   село Вапнярка - (UA51140150040046793 ) розташоване в відвершку балки «Мігаєва» на автомобільній дорозі С161920 (Труд – Гребенники – Вапнярка),  в 900 м. на північ від колійного посту Одеської залізниці «Надія» та в 19 км. на північ від центру громади, площа - 0,518 км², поштовий індекс - 67402, середня висота над рівнем моря - 152 м.

   Була заснована у другій половині ХІХ століття як хутір на землях Гаюса Костянтина Івановича (спадковий дворянин). У 1887 році тут проживало 37 осіб, а до 1896 року населення зменшилось до 5 мешканців у одному дворі. На початку ХХ століття село почало відроджуватись - у 1906 році тут налічувалось 12 дворів з 74 мешканцями, переважно українцями, які орендували землі у барона Клодта фон-Юргенсбурга. Складається с єдиної вулиці – Київська.
Динаміка населення:
-    1887 р. - 37 осіб, 1896 р. - 5 осіб, 1906 р. - 74 особи, 1916 р. - 57 осіб, 1920 р. - 93 особи, 1989 р. - 51 особа, 2001 р. - 54 особи, 2018 р. - 46 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська 87,04 %, молдовська 9,26 %, російська  3,70 %

   село Гаївка - (UA51140150050060575) розташоване на правому березі річки «Кучурган» на автомобільній дорозі С161920 (Труд – Гребенники – Вапнярка) за 12.5 км. на північ від центру громади та за 3 км на схід від молдовсько-українського кордону, площа - 2,658 км², поштовий індекс - 67411, середня висота над рівнем моря 29 м.

   Засновані у першій половині XIX століття як власницькі хутори поміщиків Гаюсів, населений пункт вперше згадується у 1856 році яке окремі хутори: Гаївка (6 дворів) і Товстуха (4 двора) у складі Тираспольського повіту Херсонської губернії. До 1887 року хутір Гаївка, що входив до Ново-Петрівської волості, налічував 135 мешканців. На початку XX століття (1906 р.) населення зросло до 81 особи, які мешкали в 22 дворах та працювали на землях економії Гаюса С… Івановича. На картах 40х років XX ст. присутні вже три окремих населених пункти (с півночі на південь) - Гаївка, Товстуха та Нейланд, які у першій половині 1960-х років були об'єднані в одне село під назвою Гаївка.

Освіта:
-    Гаївська філія "Початкова школа - заклад дошкільної освіти" Яковлівського опорного закладу загальної середньої освіти Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області,  вул. О.Пікула, 100-А
Релігія: 
-    СВЯТО-ПОКРОВСЬКА Церква (УПЦ Московського патріархату) вул. Колгоспна, 12
Динаміка населення:
-    1887 р. - 135 осіб, 1896 р. - 47 осіб, 1906 р. - 81 особа, 1916 р. - 69 осіб, 1920 р. - 133 особи, 1989 р. - 536 осіб, 2001 р. - 590 осіб, 2019 р. - 604 особи.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 85,42%, російська - 9,49%, молдовська - 1,53%, гагаузька - 0,17%, інші - 3,39%

   село Гетьманці - (UA51140150060042478) розташоване за 13.5 км на північ від центру громади та за 3 км. на північний захід від залізничної станції «Роздільна-Сортувальна», площа - 0,679 км², поштовий індекс - 67404, середня висота над рівнем моря - 128 м.

   Вперше згадується в 1856 році  як Гетьманський хутір поміщика Гаюса (Костянтина Івановича) з 8 дворами. В 1920-ті роки Радянська влада скорочує назву до Гетьманці, усуваючи "поміщицькі елементи". 
Динаміка населення:
-    1896 р. - 128 осіб, 1906 р. - 86 осіб, 1916 р. - 126 осіб, 1920 р. - 166 осіб, 1989 р. - 34 особи, 2001 р. - 24 особи, 2018 р. - 10 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 87,50%, молдовська - 8,33%, російська - 4,17%

   село Дружба - (UA51140150210037353) розташоване за 8 км. на північний схід від центру громади та 2.5 км на північний захід від залізничної станції «Роздільна», площа - 0,683 км² поштовий індекс - 67405, середня висота над рівнем моря - 121 м.

   16 травня 1964 року вже існуючий хутір - Дружка отримав назву - Дружба. 
Динаміка населення:
-    1989 р. - 28 осіб, 2001 р. - 18 осіб, 2018 р. - 20 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська 66,67 %, російська 22,22 %, молдовська 11,11 %

   село Івано-Миколаївка - (UA51140150070097816) розташоване за 5.5 км. на південний схід від центру громади та за 3.5 км. на північний схід від прикордонної проміжної залізничної станції «Кучурган», площа - 0,166 км², поштовий індекс - 67434, середня висота над рівнем моря - 108 м.

   Село засноване у 1893 році. У 1946 році входило до Степанівської сільради, у 1964-му перейшло до Кучурганської, а до 1984 року повернулося до Степанівської.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 41 особа, 2001 р. - 6 осіб, 2018 р. - 4 особи.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    російська 66,67 %, українська 33,33 %

   село Лучинське - (UA51140150080085687) розташоване на правому березі річки «Кучурган» за 7 км. на північний захід від центру громади безпосередньо на молдовсько-українському кордоні, площа 2,011 км², поштовий індекс - 67483, середня висота над рівнем моря - 11 м.

  На карті 1863 року зафіксовані три окремих поселення: Салунська Девка (Никольське),  Веровка та хутір Лучинського, розташовані праворуч річки Кучурган с півночі на південь. У 1887 році хутір Лучинського налічував 22 мешканці у складі Розаліївської волості Тираспольського повіту. На початку ХХ століття (1916 р.) населення зросло до 105 осіб. У 1920 році, вже під радянською владою, хутір у складі Одеської губернії мав 54 мешканці (переважно німецькомовних - 5 з 9 домогосподарств). Після жовтневого перевороту Салунська Девка була перейменоване в Велику Федорівку, а Веровка та хутір Лучинського обєднали під назвою Єлізоветпіль.
Динаміка населення:
-    1887 р. - 22 особи, 1896 р. - 103 особи, 1916 р. - 105 осіб, 1920 р. - 54 особи, 1989 р. - 575 осіб, 2001 р. - 590 осіб, 2019 р. - 725 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 89,71%, російська - 6,24%, гагаузька - 2,70%, молдовська - 0,84%, білоруська - 0,51%

  село Марківка - (UA51140150090049172) розташоване за 15 км на південь від центру громади на автошляху Р 33, площа - 1,601 км², поштовий індекс - 67410, середня висота над рівнем моря 14 м.

   Засноване у другій половині ХІХ століття під назвою Наксія (Марко-Гаюсова), вперше згадується у 1887 році у складі Ново-Петрівської волості Тираспольського повіту Херсонської губернії з населенням 57 осіб. До 1896 року село розрослося до 188 мешканців у 25 дворах, маючи власний винний склад. На початку ХХ століття (1906 р.) населення досягло 235 осіб у 35 дворах. Після революції 1917 року село де переважала українська мова (53 домогосподарства) увійшло до Одеської губернії. 1 лютого 1945 року поселення було перейменоване на Марківку.
   Біля села на березі річки «Кучурган» виявлено знаряддя праці пізнього палеоліту (40—13 тис. років тому).

Освіта:
-    Марківська філія Яковлівського опорного закладу загальної середньої освіти Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, вул. Шевченка, 45 а
Динаміка населення:
-    1989 р. – 262 особи, 2001 р. – 304 особи, 2018 р. – 305 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська 94,41 %, російська  4,28 %, молдовська 1,32 %

   село Нове - (UA51140150100012442) розташоване за 13 км. на північний захід від центру громади (с.Степанівка) безпосередньо на молдовсько-українському кордоні, площа - 0,494 км², поштовий індекс - 67468, середня висота над рівнем моря - 45 м.

   Вперше  згадується у 1896 році як хутір «Нова Наксія» Ново-Петрівської волості з 5 дворами та 34 мешканцями. На початку ХХ століття (1906 рік) населення зросло до 44 осіб у тих же 5 дворах, де переважало українське населення.  1 лютого 1945 року поселення отримало сучасну назву Нове. 
Динаміка населення:
-    1896 р. - 34 особи, 1906 р. - 44 особи, 1916 р. - 3 особи, 1920 р. - 18 осіб, 1946 р. - у складі Бугайської сільради, 1989 р. - 52 особи, 2001 р. - 36 осіб, 2019 р. - 28 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська 97,22 %, болгарська 2,78 %

   село Новокостянтинівка - (UA51140150110017796) розташоване в балці «Мігаєва» за 7 км. на північ від центру громади (с.Степанівка) , площа - 2,33 км², поштовий індекс - 67414, середня висота над рівнем моря - 42 м.

   Вперше згадується у 1887 році як хутір Ново-Костянтинівка Ново-Петрівської волості з 226 мешканцями. До 1896 року село значно розрослось - 45 дворів та 367 жителів, з'явилась корчма. На початку ХХ століття (1906 рік) населення досягло піку - 426 осіб у 65 дворах, де переважало українське населення, яке працювало десятинниками на землях барона Клодта фон-Юргенсбурга. Після революції 1920 року село (вже під назвою Костянтинівка) мало 65 домогосподарств з 352 мешканцями. У 1967 році тут розміщувався господарський центр колгоспу "Правда". 
Динаміка населення:
-    1887 р. - 226 осіб, 1896 р. - 367 осіб, 1906 р. - 426 осіб, 1916 р. - 268 осіб, 1920 р. - 352 особи, 1989 р. - 338 осіб, 2001 р. - 346 осіб, 2018 р. - 344 особи.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 81,50%, російська - 11,56%, молдовська - 4,91%, білоруська - 2,02%

   село Новокрасне - (UA51140150120057306) розташоване за 700 м. на захід від центру громади (с.Степанівка) та 1 км. на схід від молдовсько-українського кордону, площа - 0,805 км², поштовий індекс - 67485, середня висота над рівнем моря 17 м)

   Вперше згадується на карті 1863 року як хутір Слободзейський. С 1924 року село під назвою «Ново-Красне» входило до Молдавської АРСР, а в 1940 увійшло до Одеської області та стало центром Ново-Красненської сільради. У 1967 році перейшло до Кучурганської сільради, а до 1984 року - до Степанівської. 

Релігія: 
-    ІКОНИ БОЖОЇ МАТЕРІ “СПОРУЧНИЦЯ ГРІШНИХ” Церква (УПЦ Московського патріархату) вул. Верхня, 25а
Динаміка населення:
-    1989 р. - 482 особи, 2001 р. - 457 осіб, 2019 р. - 812 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 73,96%, російська - 18,60%, молдовська - 7,22%, інші - 0,22%

   село Павлівка - (UA51140150130043962) розташоване на автомобільному шляху регіонального значення Р 33, за 2 км. на захід від центру громади (с.Степанівка), 1.5 км. на схід від молдовсько-українського кордону та в 800 м. на захід від прикордонної проміжної залізничної станції «Кучурган», площа - 0,638 км², поштовий індекс - 67484, середня висота над рівнем моря - 6 м.

    Вперше згадується у 1856 році як власницьке поселення «Павлівка» поміщиці Марії Візирянової (славилася своєю деспотичністю та знущаннями над підлеглими). На північ від нього було поселення «Петратіївка», яке в подальшому стало частиною першого. До 1896 року село зросло до 25 дворів і мало власну лавку та корчму. Після революції 1920 року населення значно скоротилося - лише 6 дворів з 26 мешканцями. У 1925-1940 роках село входило до складу Молдавської ССР, а з 1940 року увійшло до Одеської області. 

Освіта:
-    Павлівська філія Степанівського опорного закладу загальної середньої освіти Роздільнянського району Одеської, вул. Шкільна, 57а
Динаміка населення:
-    1859 р. - 116 осіб, 1887 р. - 114 осіб, 1896 р. - 119 осіб, 1906 р. - 129 осіб, 1920 р. - 26 осіб, 1989 р. - 723 особи, 2001 р. - 735 осіб, 2019 р. - 890 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 65,18%, російська - 32,93%, молдовська - 0,95%, білоруська - 0,41%, болгарська - 0,27%, інші - 0,26%.
#
-    База відпочинку "Дашкині ставки" вул.Заречна 4

   село Петрівка - (UA51140150140044096) розташоване за 13 км. на північ від центру громади (с.Степанівка) поруч із колійним постом Одеської залізниці "Надія", площа - 0,441 км², поштовий індекс - 67408, середня висота над рівнем моря - 161 м.

   В 1936 році залюднений пункт — ім. Г. І. Петровського Вербанівської сільської ради Гросулівського району був переданий до складу Роздільнянського. Станом на 1 вересня 1946 року хутір Петрівка був в складі Шевченківської сільської Ради
Динаміка населення:
-    1989 р. - 48 осіб, 2001 р. - 32 особи, 2018 р. - 47 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 68,75%, російська - 21,88%, молдовська - 9,38%.

   село Плавневе - (UA51140150150096277) розташоване на лівому березі річкі «Кучурган» за 17 км. на північ від центру громади (с.Степанівка) та в 600 м. від автошляху Р 33, площа - 0,34 км², поштовий індекс - 67415, середня висота над рівнем моря 17 м.

   На початку XX cт. в долині річки «Кучурган» утворилися два поселення: Плавневий-1й (поруч із Кардамичевкою) та Плавневий-2й (поруч із Наксією). С часом Плавневий-1й зник, а Плавневий-2й було перейменовано на Плавневе.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 60 осіб, 2001 р. - 49 осіб, 2019 р. - 63 особи.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська  53,06 %, російська  44,90 %, болгарська  2,04 %

   село Розалівка - (UA51140150160044251) розташоване на автомобільному шляху регіонального значення Р 33, за 4 км. на північ від центру громади (с.Степанівка) та 100 м. на схід від молдовсько-українського кордону, площа - 1,585 км², поштовий індекс - 67418, середня висота над рівнем моря 13 м.

   Бере початок у XVIІI столітті, про що свідчить збудована у 1797 році церква. У 1856 році поселення, що належало генерал-майору Орлаю, налічувало 14 дворів. Північніше розташовувались поселення Юргівка (поміщика Юргевича) та хутір Матишівка в кожному з яких був постоялий двір. До 1859 року у містечку Розалівка  проводились щотижневі базари. До 1886 року село стало центром Розаліївської волості з земською станцією та торгівлею. Наприкінці XIX століття (1896 р.) тут мешкало 277 осіб (48 дворів), діяли волосне правління, лавка та корчма. Після революції 1920 року у селі зафіксовано 88 дворів (371 особа), переважно українськомовних. У 1964 році до Розалівки приєднали сусідню Юргівку. 
   Біля села знаходиться пункт пропуску через Державний кордон “Розалівка”.

Релігія:
-    Церква Рівноапостольних Костянтина і Олени (у минулому — Царе-Костянтинівська церква) (УПЦ Московського патріархату). Найстаріший в районі православний храм.
Динаміка населення:
-    1859 р. - 86 осіб, 1886 р. - 106 осіб, 1896 р. - 277 осіб, 1906 р. - 332 особи, 1916 р. - 284 особи, 1920 р. - 371 особа, 1989 р. - 425 осіб, 2001 р. - 397 осіб, 2018 р. - 441 особа.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська 89,92 %, російська 7,05 %, молдовська 2,77 %, білоруська 0,25 %

   село Степанівка - (UA51140150160044251) центр громади розташован на автомобільному шляху регіонального значення Р 33, за 2 км на схід від молдовсько-українського кордону, площа - 1,97 км², поштовий індекс - 67430, середня висота над рівнем моря - 9 м.

       На карті 1796 року на цьому місці існувало поселення Филодора. У 1886 році вже чотири окремих поселення: Милолюбівка (Мала Филодорівка), Степанівка, Додонова (Миролюбівка) та Іванівка (Бузинівка). Сама Степанівка у 1887 році налічувала 48 мешканців (19 чоловіків і 29 жінок). До 1896 року село стрімко зросло до 64 дворів (382 особи), а до 1906 року - до 81 двору (442 мешканці) з католицьким молитовним будинком. У 1920 році село (139 домогосподарств, 595 осіб) переважно німецькомовне (92% населення) увійшло до Одеської губернії. У 1924-1940 роках у складі Молдавської АРСР. У березні 1944 року німецьке населення було депортоване до Вартегау, після чого село у 1940 році повернуто до Одеської області. У 1946 році воно стало центром Степанівської сільради. У 1967 році до Степанівки приєднали навколишні села. 
Медицина:
-    Степанівська амбулаторія сімейної медицини - вулиця Дружби, 19
Освіта:
-    Заклад дошкільної освіти "Ромашка" Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, вул. Середня 24
-    Степанівський опорний заклад загальної середньої освіти Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, вул. Середня, 1Б
-    Степанівський міжшкільний навчально-виробничий комбінат Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, вул. Дружби, 3
Релігія:
-     Святих Віри, Надії, Любові Та Матері Їх Софії Церква (УПЦ Московського патріархату) вул. Ворошилова(?), 1-а
-    Євангельсько-баптистська церква, вул. Середня, 25
Динаміка населення:
-    1887 р. - 48 осіб, 1896 р. - 382 особи, 1906 р. - 442 особи, 1916 р. - 330 осіб, 1920 р. - 595 осіб, 1924 р. - 504 особи, 1989 р. - 1790 осіб, 2001 р. - 1719 осіб, 2019 р. - 1844 особи.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 63,78%, російська - 34,19%, молдовська - 1,45%, болгарська - 0,12%, вірменська - 0,12%, гагаузька - 0,12%, білоруська - 0,06%, румунська - 0,06%
Люди:
-    Кучеренко Денис Денисович / Кім (12.03.1990 – 10.08.2023) - солдат морської піхоти ВМС ЗСУ (126-та окрема бригада територіальної оборони), учасник російсько-української війни. Герой України (посмертно).
#
-    ТОВ  СП «Вітмарк-Україна» (Кучурганський завод  — основний виробничий майданчик холдингу. Завод виробляє всю лінійку готової продукції компанії, а також займається переробкою фруктів, ягід та овочів.)

   село Труд-Гребеник - (UA51140150170043585) розташоване за 15 км. на північний захід від центру громади (с.Степанівка) та в 2.5 км на північний схід від молдовсько-українського кордону, площа - 0,366 км², поштовий індекс - 67417, середня висота над рівнем моря 86 м.

   Засноване на початку ХХ ст. під назвою - Гребенник Трудовий.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 42 особи, 2001 р. - 13 осіб, 2018 р. – 0 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 53,85%, російська - 38,46%, гагаузька - 7,69%

   село Труд-Куток - (UA51140150180046919) розташоване поруч із прикордонною проміжною залізничною станцією «Кучурган» за 4 км. на південний схід від центру громади (с.Степанівка), площа - 0,594 км², поштовий індекс - 67431, середня висота над рівнем моря 25 м.

   Залізнична станція та пристанційне селище «Кучурган» засноване під час будівництва залізничної гілки на Кишинів. У 1916 році згадується як населений пункт Кучурган Понятівської волості Тираспольського повіту Херсонської губернії, де на той час мешкало 114 осіб (53 чоловіки та 61 жінка). Назва села, що поєднує слова "труд" (праця) та "куток" (місцевість), відображає радянську традицію перейменувань населених пунктів у 1920-30-х роках.
Динаміка населення:
-    1916 р. - 114 осіб, 1989 р. - 305 осіб, 2001 р. - 276 осіб, 2019 р. - 189 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 46,38%, російська - 42,03%, румунська - 10,51%, угорська - 0,36%, інші - 0,72%

   село Широке - (UA51140150190072867) розташоване за 12 км на південь від центру громади поруч із залізничною станцією «Роздільна-Сортувальна», площа - 0,747 км², поштовий індекс - 67459, середня висота над рівнем моря 143 м.

   Хутір Широкий, з якого походить сучасне село, з’явився на передодні другої світової війни. 
Динаміка населення:
-    1989 р. - 106 осіб, 2001 р. - 100 осіб, 2018 р. - 115 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська 90,00 %, російська 6,00 %, молдовська 4,00 %

   село Яковлівка - (UA51140150200063876) розташоване за 7 км на південь від центру громади на автошляху Р 33, площа - 2,403 км², поштовий індекс - 67412, середня висота над рівнем моря 14 м.

   Село засноване у 1824 році кріпаками під назвою Кармазіна. (Поруч з Карамазіна також були засновані: Федорівка, Вільчинська, Липівська, Сираківська та хутір Трубачєєва, які вподальшому стали частиною Яковлівки). До 1887 року населення Кармазіна зросло до 195 осіб, а село входило до Розаліївської волості. Наприкінці ХІХ століття (1896) вже мешкало 256 осіб у 44 дворах, а землі належали місцевим поміщикам. У 1906 році село мало земську школу з бібліотекою та розвинуту громаду. Після революції 1917 року Яковлівка увійшла до Одеської губернії, а за переписом 1920 року тут проживало 334 особи (переважно українці). У 1945 році до села приєднали сусідню Шаци, а 16 травня 1964 року Мар'янівку.
Медицина:
-    Яковлівська амбулаторія сімейної медицини - вулиця Покровська, 33
Освіта:
-    Заклад дошкільної освіти "Пролісок" Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області - вул. Покровська 38
-    ЯКОВЛІВСЬКИЙ ОПОРНИЙ ЗАКЛАД ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ СТЕПАНІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ РОЗДІЛЬНЯНСЬКОГО РАЙОНУ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ - вул. Покровська, 116
Динаміка населення:
-    1859 р. - 106 осіб, 1887 р. - 195 осіб, 1896 р. - 256 осіб, 1906 р. - 317 осіб, 1916 р. - 261 особа, 1920 р. - 334 особи, 1989 р. - 799 осіб, 2001 р. - 887 осіб, 2018 р. – 994 особи.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 90,79%, російська - 7,64%, болгарська - 0,90%, молдовська - 0,56%

Деталі

30 травня 2025

площа - 227,1 км², населення - 6477 осіб (2022р.), населених пунктів – 16 (селище Затишшя, село Андрусова, село Весела Балка, село Володимирівка, село Гедеримове Перше, село Дружелюбівка, село Загір'я, село Іванівка, село Краснопіль, село Малорошове, село Нова Григорівка, село Перехрестове, село Перехрестове Перше, село Петрівка, село Скинешори, село Торосове.) Затишанська селищна рада: 66740, Україна, Роздільнянський р-н, Одеська обл., селище Затишшя, вулиця Бережка Олександра, будинок, 34

Розподіл населення за рідною мовою по всій Затишанській громаді (на основі перепису 2001 року): українська – 95,05%, російська – 3,04%, молдовська – 1,35%, румунська – 0,19%, білоруська – 0,04%, болгарська – 0,02%, циганська – 0,04%, німецька – 0,01%, інші/не вказали – 0,07%

   селище Затишшя - (UA51140050010088650) центр територіальної громади, розташоване на залізниці Одеса – Київ та автошляху Т 1614, площа 5,94 км², поштовий індекс 66740, середня висота над рівнем моря 192 м.

   Засноване в 1865 році як залізнична станція під час будівництва лінії Одеса - Балта.  У 1910 році тут звели першу церкву (в сталінські часи її перетворили на шкільну бібліотеку, і наразі будівля перебуває в занедбаному стані). У 1917-1919 роках Затишшя перебувало під владою УНР, а після збройного інциденту 14 вересня 1919 року між УНР та білогвардійцями остаточно перейшло під контроль радянської влади. В 1920-х розпочалася активна розбудова: з’явилися школа та новий ставок.  У 1960–1980-х неодноразово розглядалася ідея перенесення сюди райцентру, проте Фрунзівський райком блокував ці рішення.
   У 1895—1896 р. землевласник В. І. Станилевич на своїй садибі в Затишші розкопав курган, у якому виявив декілька поховань епохи бронзи.

Освіта:
-    Затишанський заклад загальної середньої освіти Роздільнянського району Одеської області, пров. Молодіжний 9
-    Затишанський центр соціально-психологічної реабілітації для дітей служби у справах дітей Захарівської районої державної адміністрації, вул. Елеваторна, 3
Релігія: 
-    Церква Святого Архангела Михаїла (УПЦ московського патріархату)(1988 р.) вул. Елеваторна, 16
Динаміка населення:
-    1876 р. - 73 особи, 1970 р. - 3771 особа, 1979 р. - 3812 осіб, 1989 р. - 3461 особа, 2001 р. - 3470 осіб, 2015 р. - 3571 особа, 2016 р. - 3576 осіб, 2017 р. - 3556 осіб, 2018 р. - 3547 осіб, 2019 р. - 3538 осіб, 2020 р. - 3537 осіб, 2022 р. - 3488 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 95.62%, російська - 3.59%, румунська - 0.45%, білоруська - 0.14%, болгарська - 0.06%, циганська - 0.03%, інші/не вказали - 0.11%

   село Андрусова - (UA51140050020088563) розташоване на автомобільній дорозі районного значення С162508 (Затишшя-Весела Балка-Торосове) за 3 км на південь від центру громади, площа 0,26 км², поштовий індекс 66741, середня висота над рівнем моря 182 м.

   Невелике хутірське поселення під назвою Андросово, де мешкали переважно українські селяни виникло між 1850–1870 роками. 
Динаміка населення:
-    1989 р. - 84 особи, 2001 р. - 68 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська 95,59 %, російська 4,41 %

   село Весела Балка - (UA51140050030093290 ) розташоване на автомобільній дорозі районного значення С162508 (Затишшя-Весела Балка-Торосове) за 5 км на південь від центру громади, площа 0,46 км², поштовий індекс 66741, середня висота над рівнем моря 186 м.

   Виникло на початку 1900-х років як хутір на теренах Херсонської губернії. Складається с єдиної вулиці – Колгоспна.
Медицина:
-    Фельдшерський пункт - вулиця Колгоспна, 48
Динаміка населення:
-    1989 р. - 179 осіб, 2001 р. - 179 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська 98,32 %, молдовська 1,68 %

   село Володимирівка - (UA51140050040081931) розташоване за 5 км на південний схід від центру громади та 100 м на захід від автомобільного шляху міжрайонного значення Т 1614, площа 0,23 км², поштовий індекс 66743, середня висота над рівнем моря 174 м.

   Село засноване в 1890-х роках як хутір Бритнарова на вільних землях Херсонської губернії. Першими поселенцями були українські та молдавські селяни. Під час Другої світової війни повністю зруйноване, відбудоване у 1950-х. Станом на 2024 рік - найменше село громади (10 мешканців)
Динаміка населення:
-    1989 р. - 20 осіб, 2001 р. - 10 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська 100 %

   село Гедеримове Перше - (UA51140050050099635) розташоване на автомобільній дорозі районного значення С162518 (Гедеримове - /Т-16-14/) за 4 км на північний захід від центру громади, площа 2,23 км², поштовий індекс 66741, середня висота над рівнем моря 129 м.

     Село Гадеріма (Дороцколь) засноване близько 1830 року. Станом на 1886 рік у селі Захар'ївської волості Тираспольського повіту Херсонської губернії, мешкало 186 осіб, налічувалось 32 дворових господарства, існувала лавка, два млина. Кладовище, яке не позначена на жодній старій карті, містить багато кам’яних козацьких хрестів на могилах, які залишились з 19 сторіччя. Населення села було різної національності українці, молдавани, росіяни, євреї, … але судячи з прізвищ у метричних книг середини 19 і початку 20 сторіччя, та мовної ситуації у селі переважна більшість були та є – українці. У селі були українські козаки з Дунайського козачого війська та з Чернігівський губернії, також були міщани, селяни, дворяни.

Динаміка населення:
-    1859 р. - 323 особи, 1886 р. - 186 осіб, 1989 р. - 123 особи, 2001 р. - 75 осіб.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська 94,67 %, молдовська 5,33 %

   село Дружелюбівка - (UA51140050060011642) розташоване на автомобільній дорозі районного значення С162508 (Затишшя-Весела Балка-Торосове) за 6.5 км на південь від центру громади, площа 0,82 км², поштовий індекс 66741, середня висота над рівнем моря 104 м.

   Поселення виникло у 1863 році як хутір поміщика Терентьєва під назвою Дружелюбовка на теренах Херсонської губернії, де налічувало лише 10 дворів. 
Динаміка населення:
-    1989 р. - 123 особи, 2001 р. - 61 особа
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська 95,08 %, молдовська 4,92 %

   село Загір'я - (UA51140050070077497), розташоване на автомобільній дорозі міжрайонного значення Т 1614 за 3 км на захід від центру громади та 4.5 км. на схід від селища Захарівка ,площа 0,66 км², поштовий індекс 66741, середня висота над рівнем моря 146 м.

   Засноване у 1860-1870-х роках переселенцями з сусідніх районів Бессарабії
Динаміка населення:
-    1989 р. - 278 осіб, 2001 р. - 258 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська  97,67 %, російська  1,94 %, молдовська  0,39 %

   село Іванівка - (UA51140050080045046) розташоване за 16 км на південь від центру громади, площа 0,34 км², поштовий індекс 66743, середня висота над рівнем моря 177 м.

   Проміжна залізнична станція 5 класу Одеської залізниці, розташована на ділянці Подільськ - Одеса, в Затишанській об'єднаній територіальній громаді Роздільнянського району. Знаходиться між станціями Затишшя (19 км) та Веселий Кут (10 км). Було відкрито 1865 року при прокладанні залізниці Одеса-Балта.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 47осіб, 2001 р. - 41 особа
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська  73,17 %, румунська  14,63 %, російська  12,2 %

   село Краснопіль - (UA51140050090013203 ) розташоване поруч із балкою «Козья» за 6 км на південний захід від центру громади та в 2 км на схід від автомобільного шляху регіонального значення Р 33, площа 0,99 км², поштовий індекс 66741, середня висота над рівнем моря 133 м.

   Поселення Краснопіль та Петропіль вперше згадуються в 1860 році як центральна садиба поміщика Івана Петрова із 139 жильцями в 52 дворах.  З часом ці два сусідні села були об'єднані. 
   Біля села Краснопіль виявлено рештки поселення пізньопалеолітичного часу (40—13 тис. років тому).
Динаміка населення:
-    1860 р. – 139 осіб,1989 р. - 101 особа, 2001 р. - 53 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 92,45%, російська - 3,77%, молдовська - 3,77%

   село Малорошове - (UA51140050100061047) розташоване в балці «Малороша» за 11.5 км на південь від центру громади та в 2 км. на південний захід від колійного поста Одеської залізниці – «Торосове», площа 0,38 км², поштовий індекс 66743, середня висота над рівнем моря 101 м.

   Вперше зафіксоване на картах 1863 року, невелике поселення розташовувалось між селами Торосово та Діордієшти, налічуючи до 10 дворів. Північніше, біля дорожнього розгалуження, діяв постоялий двір. 
Динаміка населення:
-    1989 р. – 47 особа, 2001 р. - 53 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 96%, російська - 4%

   село Нова Григорівка - (UA51140050110080743 ) розташоване за 5 км на південний схід від центру громади та в 800 м. на південний захід від колійного поста Одеської залізниці – «Перемога», площа 0,36 км², поштовий індекс 66741, середня висота над рівнем моря 151 м.

   Село засноване у 1965 році.
Динаміка населення:
-    1989 р. – 79 осіб, 2001 р. – 54 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 88,89 %, молдовська - 11,11 %

   село Перехрестове - (UA51140050120082232) розташоване за 11 км на північний захід від центру громади на залізниці Одеса – Київ, площа 3,55 км²,поштовий індекс 66720, врм 207 м.

   Станція та пристанційне село виникли у 1876 році на ділянці залізниці Одеса-Балта (відкритій у 1865 р.), між хуторами біля балки Берестової. Як типова станція 3-го класу, вона мала цегляний вокзал (зберігався до 1960-х). До 1941 року сформовані два населених пункти: Перехрестове Друге (68 дворів, східна сторона) та Зелений Гай (18 дворів вздовж сучасної вул. Шкільної) які счасом обєднали. 
Медицина:
-    Амбулаторія загальної практики сімейної медицини - вулиця Миру, 14
Освіта:
-    Перехрестівський заклад загальної середньої освіти Затишанської селищної ради Роздільнянського району Одеської області - вул. Центральна 1
Релігія: 
-    ХРЕСТО-ВОЗДВИЖЕНСЬКА Церква (УПЦ Московського патріархату) 
Динаміка населення:
-    1969 р. – 687 осіб, 1989 р. – 1033 особи, 2001 р. - 1035 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 91,01%, молдовська - 5,22%, російська - 2,71%, циганська - 0,39%, німецька - 0,29%, білоруська - 0,1%, болгарська - 0,1%

   село Перехрестове Перше - (UA51140050130098732) розташоване за 14 км на північний захід від центру громади та в 1.3 км. на північний захід від проміжної станції Одеської залізниці – «Перехрестове»,  площа 0,44 км², поштовий індекс 66720, середня висота над рівнем моря 197 м.

   Село виникло після побудови залізниці Одеса-Балта на місці де в 1863 році розташовувався скотний двір. Складається з двох вулиць: Польова і Степова(ближча до залізниці).
Динаміка населення:
-    1989 р. - 521 особа, 2001 р. - 487 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 87,76%, молдовська - 5,92%, російська - 4,49%, німецька - 1,22%, польська - 0,41%, білоруська - 0,2%

   село Петрівка - (UA51140050140048157) розташоване за 9 км на північний захід від центру громади та в 3.5 км. на північний захід від колійного поста Одеської залізниці – «1370 км», площа 0,32 км², поштовий індекс 66720, середня висота над рівнем моря 210 м.

   Ще в 1846 році на цьому місці існували два хутора. Село незаселене з 2000-х років, а залізничний колійний пост «1370 кілометр» - закритий.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 40 осіб, 2001 р. - 9 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська – 100 %

   село Скинешори - (UA51140050150049583) розташоване за 900 м. на північний схід захід від центру громади та лінійної станції Одеської залізниці "Затишшя", площа 0,56 км², поштовий індекс 66741, середня висота над рівнем моря 158 м.

   Засноване у першій половині XIX століття як поміщицький хутір Станилевича. На картах 1846-1863 рр. фігурує як невелике поселення з 8 дворами та власним млином. Після переходу у власність спадкоємців Станилевича у другій половині XIX ст. отримало нову назву - Сканішори. Сучасна назва Скинешори закріпилася в радянський період. Впродовж свого існування село певним чином пересунулось дещо далі від Затишшя. Після будівництва залізниці, двори що були найближчими до станції було розібрано. Натомість збудовано нові за селом.
Динаміка населення:
-    1989 р. - 188 осіб, 2001 р. - 164 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 96,34%, російська - 3,05%, молдовська - 0,61%

   село Торосове - (UA51140050160013055) розташовано на автомобільній дорозі районного значення С162508 (Затишшя-Весела Балка-Торосове) за 11 км на північний захід від центру громади та в 500 м. від залізничної платформи «Торосове», площа 3,45 км², поштовий індекс 66743, середня висота над рівнем моря 122 м.

   Німецька колонія Гофнунґсфельд (нім. Hoffnungsfeld), була заснована у 1858 році переселенцями з колонії Гофнунґсталь (Hoffnungstal), яка виникла раніше, в 1818–1819 роках, у Херсонській губернії. Ця дочірня колонія увійшла до складу Глюкштальського округу – великої групи німецьких поселень, розташованих на південному заході України, поблизу річки Кучурган. З моменту заснування колоністи займались переважно зерновим землеробством, скотарством (особливо розведенням каракульських овець) та птахівництвом, що забезпечувало високий рівень самозабезпечення. 

   Після повернення радянських військ у 1944 році колонія остаточно втратила свій німецький характер: господарства перейшли під контроль колгоспів, німецьке населення не повернулось. У 1963 році радянська влада об'єднала села Торосове, Антонівка, Михайлівка та Трудівка в один населений пункт під назвою Леніне — у межах загальної політики централізації та вшанування радянських ідеологічних постатей. Лише у 2016 році, в ході загальнонаціональної кампанії декомунізації, історичну назву Торосове було офіційно відновлено.

Медицина:
-    Фельдшерський пункт - вулиця Центральна, 50
Освіта:
-    Торосівська гімназія Затишанської селищної ради Роздільнянського району Одеської області - вул. Центральна 62
Релігія: 
-    Свято-Михайлівська Церква (УПЦ Московського патріархату) 
Динаміка населення:
-    1989 р. – 800 осіб, 2001 р. – 874 особи.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
-    українська - 95,65%, молдовська - 2,29%, російська - 1,83%, болгарська - 0,23%