| частина I - Початок | частина II - Прихід імперії | частина III - УССР та Друга світова війна | частина IV - Відбудова та занепад | частина V - Незалежність | частина VI - Нове століття |
Частина III - УССР та Друга світова війна
У жовтні 1917 року після більшовицького перевороту в Петрограді влада в колишній Російській імперії почала стрімко змінюватися. Після проголошення Української Центральної Ради територія сучасного Роздільнянського району формально увійшла до складу Української Народної Республіки, але фактично контроль у селах і на станціях (зокрема в Роздільній) переходив із рук у руки залежно від впливу з Одеси, Тирасполя чи Києва.
У січні-лютому 1918 року регіон зайняли більшовики, однак уже навесні їх витіснили війська Центральної держави, які підтримували Гетьманат Павла Скоропадського. Після падіння Гетьманату у грудні 1918 року влада тимчасово перейшла до Директорії УНР. Упродовж 1919 року територія неодноразово змінювала підконтрольність між більшовиками, військами Денікіна, місцевими отаманами та збройними бандами.
У 1920 році, після поразки білогвардійців у Криму, більшовики остаточно встановили владу на півдні України, включно з Роздільнянщиною. У селах створювалися революційні комітети (ревкоми), які керували місцевим управлінням, мобілізацією та постачанням хліба до центрів. Основним завданням стала продрозкладка - примусове вилучення зерна у селян, що супроводжувалося обшуками та конфіскаціями й викликало зростання опору населення. Селяни часто ховали врожай, саботували накази, іноді озброєно протестували. Особливому нагляду піддавалися німецькі колонії, яких влада вважала ненадійними. Репресіям піддавалися «контрреволюційні елементи» - заможні селяни, священники, офіцери, колоністи. Частину заарештовували або висилали. Паралельно впроваджувалася радянська школа, агітація та мобілізація до Червоної армії.
Посуха 1921 року призвела до катастрофічного неврожаю - у деяких селах зібрали менше половини очікуваного врожаю, але хліб усе одно вилучали. Це спричинило масовий голод: люди їли кору дерев, траву, залишки кормів. Фіксувалися випадки опухання від голоду, самогубств, покидання дітей і бродяжництва. У німецьких, молдавських та болгарських селах ситуація була такою ж тяжкою. Деякі громади організовано зверталися по допомогу, інші тікали до Одеси чи Миколаєва. У найгірший період допомогу надавали американські гуманітарні місії ARA, які відкривали їдальні у найбільш постраждалих селах, хоча їхня діяльність суворо контролювалася радянською владою.
У 1923 році відбулася масштабна адміністративно-територіальна реформа. Повіти й волості було скасовано, а замість них утворено округи та райони - зокрема, Янівський, Кучурганський, Степанівський, Велико-Михайлівський, Цебриківський та Захарівський райони Одеської округи Одеської губернії. Частина сіл увійшла до сусідніх районів, які згодом ліквідували або об’єднали. Реформа мала на меті посилити контроль партійно-радянської влади, підвищити ефективність заготівель і мобілізацій, централізувавши управління.
У 1928 році розпочалася колективізація. Селян примушували вступати до колгоспів. Тих, хто відмовлявся, оголошували «куркулями» - ворогами радянської влади. Їхнє майно конфісковували, а самих виселяли, заарештовували або депортували. У селах району створювалися колгоспи з назвами на кшталт «імені Леніна», «Червоний Жовтень», «Перемога». Водночас селяни втрачали право на землю, інвентар і худобу. Вступ до колгоспу часто відбувався під тиском міліції та активістів.
У 1930 році Янівський район перейменували на Роздільнянський, а центр перенесли до станції Роздільна.
2 серпня 1932 року була створена Одеська область, до складу якої увійшли 46 районів, зокрема Гросулівський, Захарівський, Зельцький та Роздільнянський.
Після неврожаю 1932 року села зобов’язали здати державі весь хліб, іноді навіть більше, ніж виробили. Для виконання планів у селах діяли «буксирні бригади» з активістів і комсомольців, які вилучали зерно, картоплю, сушені фрукти, квасолю та інші продукти. Застосовували систему «чорних дошок», санкціоновану постановою ЦК КП(б)У та РНК УСРР від 6 грудня 1932 року, що передбачала повну економічну блокаду населених пунктів. Припинення торгівлі та постачання товарів, дострокове стягнення кредитів, «чистки» колгоспів і місцевих органів влади. У грудні 1932 року під час візиту в Одесу партійний діяч Лазар Каганович закликав місцеве керівництво «посилити тиск» на села, вживаючи, за спогадами сучасників, термін «штос». Серед репресованих сіл Одещини були: Страсбург (Зельцький район), Силівська(?) сільрада (Роздільнянський район) та весь Фрунзенський район. З занесених на «чорну дошку» населених пунктів фактично вилучили можливість виживання, що стало однією з причин масової смертності від голоду.
У 1934 році розпочалося укрупнення колгоспів, контроль посилювався, арешти «колишніх куркулів», колоністів, релігійних діячів стали регулярними. Німецькі школи закривалися, впроваджувалася політика русифікації.
4 червня 1934 року Джугастрівську сільраду Роздільнянського району перечислено до складу Березівського району, в 1935 році частина сільрад були винесені до нового Янівського району (з центром знову у Янівці)
Колгоспна система вже діяла повністю. Виробничі плани ставали жорсткішими, розміри обов’язкових хлібоздач зростали, а трудодень залишався єдиною формою винагороди. Селяни не мали паспортів і не могли виїхати з села без дозволу, що перетворювало їх фактично на прикріплених до колгоспу.
25 серпня 1936 р. населені пункти ім. Г. І. Петровського та Вапнярка Вербанівської сільської ради передані зі складу Гросулівського району до Роздільнянського.
20 червня 1937 року село Ново-Григор'ївку Ново-Маврівської сільської ради Ширяївського району перечислено до складу Затишанської сільської ради Фрунзівського району
В липні 1937 року на Роздільнянщині (як і по всій Одещині) під керівництвом нового начальника УНКВС по Одеській області полковника Миколи Федорова почались масові арешти за звинуваченнями у «шпигунстві», «контрреволюційній діяльності», «шкідництві». Особливо жорстко переслідувались колишні німецькі колоністи, священники, працівники освіти, заможні селяни та всі, хто мав родичів за кордоном. Згідно з наказом НКВС СРСР № 00439 від 25 липня 1937 року місцеві управління НКВС мусили в триденний термін надіслати до Москви списки всіх німецьких підданих, які працюють на військових заводах, залізниці і упродовж п’ятиденного терміну, починаючи з 29 липня провести арешти по завчасно підготовленим спискам. У німецьких селах проводились «чистки» шкіл, арешти церковних діячів, розформування культурних гуртків. Багато заарештованих зникали безвісти або були розстріляні за рішенням трійок НКВС. Репресіям піддавались і ті, хто працював у колгоспному управлінні, але раніше мав зв’язки з «ворожими класами». Всього в Одеській області за «німецькими справами» заарештували 1 361 особу серед яких: 301 куркул, 92 колишніх повстанці, 19 німецьких підданих, 27 учителів і 126 представників інтелігенції. При цьому було ліквідовано 49 «фашистських диверсійних і терористичних формувань», 785 учасників яких узяли під варту.
Після підписання пакту Молотова–Ріббентропа, змінилася міжнародна ситуація. Радянський Союз окупував Західну Україну і Бессарабію. Це дало підстави для нових мобілізацій і переміщень. Через прикордонне розташування (близькість до Дністра) частина території району вже тоді розглядалася як стратегічна зона - посилювалася присутність військових, будувалися склади, дороги, комунікації.
Вже в перші тижні липня 1941 року, стало очевидно, що фронт стрімко наближається до Одещини. Чоловіків масово мобілізували до Червоної армії, але через нестачу часу багато з них не встигли пройти підготовку. Одночасно почалася евакуація радянських установ, майна, худоби й техніки. Частину активістів, партійних працівників і вчителів вивезли в тил або відрядили до евакуаційних колон, а більшість етнічних німців було депортовано до Сибіру та Казахстану. На початку серпня війська нацистської Німеччини та їхніх союзників - Королівської Румунії - увійшли в межі району. Територія була окупована без тривалих боїв, радянські частини відійшли або потрапили в оточення.
Встановлено адміністрацію Трансністрії - румунської окупаційної зони з центром у Тирасполі. Вже у серпні почалися репресії проти єврейського населення - створення гетто, арешти, розстріли. Жителі району зазнавали економічного визиску, примусової праці та жорсткого контролю. У селах були запроваджені нові податки, обов’язкова здача продуктів, відновлено старостинську систему управління. Чоловіків і підлітків примушували працювати на будівництві, ремонтах, обслуговуванні армії. Влада карала навіть за незначну непокору - арештами, побиттям, конфіскаціями.
мал. Зельц. 25 березня 1944 года
25 березня 1944 року, на тлі стрімкого наступу Червоної Армії, розпочалася масштабна евакуація німецького населення з Трансністрії (території між Дністром і Південним Бугом, що охоплювала, зокрема, частини тодішньої Одеської області). Ця подія стосувалася понад 130 тисяч фольксдойчів, організацією переміщення яких займалася Особа команда «Р» (Sonderkommando R Russland) у складі СС. Підготовка до евакуації включала облаштування гужового транспорту та заготівлю провізії. Колони евакуйованих, зокрема й із села Зельц (нині Лиманське), стикалися з обстрілами радянською авіацією, а в окремих випадках, як поблизу села Маяки, – із нападами партизанів. Кінцевою метою евакуації було переселення цих фольксдойчів до Вартегау.
На початку квітня 1944 року радянські війська увійшли в села району, витіснивши румунські та німецькі частини. Військові дії в самому районі були короткочасними, проте руйнівними - знищено частину інфраструктури, господарств, мостів і ліній зв'язку. Вже в перші дні після відновлення радянської влади розпочалося створення військово-польових комендатур, відновлення колгоспів, мобілізація чоловіків до армії (навіть тих, хто нещодавно повернувся з румунських таборів або переховувався). Одночасно почалася чистка місцевого населення: НКВС проводило арешти колишніх старост, підозрюваних у співпраці з окупаційною владою, священників, селян, які «надто добре пережили окупацію».
15 грудня 1945 р. Гросуловський район був перейменований на Великомихайлівський.
1 лютого 1945 та 7 вересня 1946 р. була перейменована значна кількість сіл та сільрад.
