Площа 290,78 км² Населення 4857 осіб, населених пунктів – 15 (селище Цебрикове, село Вишневе, село Галупове, село Іринівка, село Малоцебрикове, село Мардарівка, село Никомаврівка, село Новопавлівка, село Новоселівка, село Новороманівка, село Оленівка, село Ольжинове, село Привільне, село Саханське, село Сокорове) Цебриківська селищна рада: 67130, Одеська обл., Роздільнянський район, селище Цебрикове, вул. Миру, 1
+3804859-23156 https://cebrykivska-gromada.gov.ua/
Розподіл населення за рідною мовою в громаді в цілому за даними перепису 2001 року: українська - 92,76%, російська - 3,08%, молдовська - 3,02%, румунська - 0,51%, болгарська - 0,30%, гагаузька - 0,14%, вірменська - 0,08%, німецька - 0,05%, білоруська - 0,04%, єврейська - 0,01%, угорська - 0,01%
селище Цебрикове - (UA51140170010087186, UA51140070290014255, площа - 5,87 км², поштовий індекс - 67131, середня висота над рівнем моря 40-70 м.
Початок історії колонії Гофнунґсталь (нім. Hoffnungstal —«Долина Надії») сягає травня-червня 1817 р., коли дві групи вюртемберзьких сімей вирушили з Ульма у пошуках місця, де можна було б жити вільно у вірі та без надмірних податків. Після карантину в Ізмаїлі та великих людських втрат у дорозі вони прибули до Одеси, де царська влада відвела їм 4 306 десятин землі біля закинутого села Зібрик. У 1819 р. 64 господарі-засновники, отримавши позики на будівництво хат, худобу й реманент, під злиденним дахом напівзруйнованих болгарських хатин офіційно заклали колонію й дали їй назву «Гофнунґсталь», сподіваючись на «щасливе майбутнє». Перші роки минули під знаком хвороб (лихоманка, епідемія холери 1831 р.) та природних стихій: повені 1822, 1830 та 1838 рр., буревій 1822 р., землетрус 1820 р. і навали сарани 1826-1827 рр. Попри це, до середини 1830-х селяни звели 120 охайно вибілених садиб, а 1835 р. отримали право влаштовувати базар кожні два тижні. У 1840-1842 рр. громада власним коштом спорудила лютеранську церкву, а з 1847 р. вона мала орган; того ж десятиліття звели пасторат і заклали великий шкільний будинок на 250 дітей.
У 1917 році колонію Гофнунгсталь було перейменовано на Цебрик із одночасною конфіскацією майна місцевих німецьких мешканців. У 1920-1930-х роках колоністів зазнали жорстких репресій – заможні господарі (так звані "куркулі") були депортовані або розкуркулені. У період 1941-1944 років, під час німецько-радянської війни, відбувся масовий вивіз етнічних німців до Казахстану та Сибіру, хоча після окупації Трансністрії румунами деяким вдалося повернутися. 1951 рік став остаточним акордом історії колонії – її територію заселили лемками, примусово переселеними із Закарпаття в рамках радянсько-польського обміну територіями, що остаточно знищило німецький характер поселення.
Медицина:
- Амбулаторія загальної практики — сімейної медицини, вулиця Лермонтова, 2
Освіта:
- Відділ освіти, культури, молоді та спорту Цебриківської селищної ради, вул. Миру, 11
- "Заклад дошкільної освіти ясла-садок "Вербичка", вул. Миру 11
- Цебриківський ліцей, вул. Незалежна, 2
Релігія:
- Церква Почаївської ікони Божої Матері (УПЦ московського патріархату) вул.Пушкінська, 22
Динаміка населення:
- 1825 р. - 393 особи, 1848 р. - 860 осіб, 1859 р. - 1145 осіб, 1887 р. - 1051 особа, 1906 р. - 2471 особа, 1911 р. - 2390 осіб, 1916 р. - 1985 осіб, 1918 р. - 2284 особи, 1926 р. - 2408 осіб, 1943 р. - 2552 особи, 1970 р. - 4 900 осіб, 1999 р. - 3300 осіб, 2001 р. - 2 934 осіб, 2018 р. - 2 804 осіб, 2019 р. - 2 806 осіб, 2020 р. - 2 777 осіб, 2021 р. - 2 758 осіб,
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська 95.13%, російська 3.07%, румунська 1.19%, болгарська 0.48%, єврейська 0.03%, вірменська 0.03%, інші/не вказали 0.07%
село Вишневе - (UA51140170020023095) розташовано в 500 м. на північ від центру громади, площа - 1,1 км², поштовий індекс - 67123, середня висота над рівнем моря 43 м.
Історія села під назвою - Їжицьке, розпочалася 1787 року, коли на землях однойменного поміщика постало маєткове поселення, а поряд (через яр) буле засноване таке ж поміщицьке поселення - Куликівка. У 1935 році, у межах радянської кампанії «увічнення героїв революції», село перейменували на Кірове, та запровадили колгосп ім. Кірова, а з 1950-х воно стало центральною садибою багатогалузевого господарства, що об’єднало Куликівку й навколишні хутори. Після декомунізаційної реформи Верховна Рада постановою № 1353-VIII від 12 травня 2016 року повернула селу нейтральну назву Вишневе.
Медицина:
- Фельдшерський пункт, вулиця Центральна, 62
Освіта:
- Вишневська гімназія Цебриківської селищної ради, вул. Садова 15
Динаміка населення:
- 1989 р. – 578 осіб, 2001 р. – 724 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська 91,47 %, молдовська 5,27 %, російська 2,79 %, болгарська 0,31 %
село Галупове - (UA51140170030078590) було розташовано в однойменній балці в 17 км. на північ від центру громади, площа - 0,26 км², поштовий індекс - 66842, середня висота над рівнем моря 71 м.
Галупове - це «село-привид» Цебриківської громади, чия історія починається ще 1856 року, коли в офіційній ревізії фігурувало «селище казенних поселян Галупове» з 22 дворами. Соціальний паспорт громади 2020 р. формально ще рахував тут 10 осіб, хоча фактично постійного населення тут уже не було. Сьогодні тут видно лише поодинокі фруктові дерева, занедбаний ставок і фундамент колишньої школи - своєрідний «живий музей» того, як степова економія XIX ст. поступово зникла зі сучасної карти.
Динаміка населення:
- 1989 р. - 20 осіб, 2001 р. - 4 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська - 100%
село Іринівка - (UA51140170040049567) розташовано в балці «Брітнерова» в 8.5 км. на захід від центру громади, площа - 0,777 км², поштовий індекс - 67133, середня висота над рівнем моря 108 м.
В 1887 році німецькі колоністи-лютерани з сусіднього Гофнунґсталю (тепер Цебрикове) заснували на відкритому степовому плато хутір Irenenfeld - «поле Ірини» (відомий також під назвами Irenowka, Я.М./Zweihardt, Цвайгардта, Новопавловка). У 1909 р. в ній нараховувалося лише 35 жителів, тож на початок ХХ ст. це була одна з найменших німецьких колоній Південної України. На початку XX століття село входило до складу Зебриківської волості Тираспольського повіту Херсонської губернії. Після встановлення радянської влади Ірененфельд потрапив до Одеської губернії, а у 1924 році був включений до складу Молдавської АРСР, де залишався до 1940 року. У роки Другої світової війни колонія потрапила під румунську адміністрацію Трансністрії, а в лютому-березні 1944 р., коли фронт наблизився, німецьке населення було евакуйоване до Вартегау. У ході децентралізації 27 червня 2017 р. Іринівка увійшла до новоутвореної Цебриківської селищної територіальної громади, а 17 липня 2020 р. разом із громадою була передана з ліквідованого Великомихайлівського району до укрупненого Роздільнянського.
Динаміка населення:
- 1887 р. – 32 особи, 1896 р. – 33 особи, 1906 р. – 94 особи, 1909 р. - 35 осіб, 1916 р. – 8 осіб, 1926 р. – 219 осіб, 1943 р. – 67 осіб.
1920 р. - 595 осіб, 1989 р. - 97 осіб, 2001 р. - 56 осіб, 2020 р. - 37 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська - 96,43%, молдовська - 3,57%
село Малоцебрикове - (UA51140170050030194) розташовано на автошляху територіального значення Т 1615 (Великоплоське - Березівка) в 4.5 км. на південь від центру громади, площа - 0,322 км², поштовий індекс - 67131, середня висота над рівнем моря 36 м.
Ней-Гоффнунгсталь - «Нова Долина Надії» (Нейгоффнунгсталь/Neuhoffnungstal, Шепса/Scheps), дочірня колонія сусіднього Гофнунгсталю заснована в 1922 році на місці де з 1897 році вже існувало кілька дворів. В березні – липні 1944 р. усе німецьке населення, було евакуйоване до Вартегау (Західна Польща), а село отримало сучасну назву, й почало заселятися українцями та молдаванами. Влітку 2020 р. після адмінреформи воно перейшло з ліквідованого Великомихайлівського району до Роздільнянського та остаточно закріпилося в Цебриківській громаді. Сьогодні Малоцебрикове, яке складається лише с двох вулиць: Польова та Дорожня (автошлях Т 1615) зберігає кілька земляних льохів колоністів і репутацію «малюка з великою щільністю».
Динаміка населення:
- 1926 р. - 89 осіб, 1943 р. - 138 осіб, 1989 р. - 161 особа, 2001 р. - 156 осіб, 2020 р. - 154 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська - 95,51%, гагаузька - 1,92%, російська - 1,28%, білоруська - 0,64%, молдовська - 0,64%
село Мардарівка - (UA51140170060095513) розташовано в балці «Брітнерова» в 6.5 км. на захід від центру громади, площа - 0,153 км², поштовий індекс - 67133, середня висота над рівнем моря 93 м.
Перші письмові згадки про поселення датовані серединою XIX ст., коли в ревізіях фігурував невеликий поміщицький хутір Давидовича (Магаров). В 1909 році економію придбав поміщик Мардарій Цигульський, після чого вона отримала сучасну назву.
У балці досі видно насип дороги, якою колись вивозили виноград з невеликого поміщицького виноградника Магарів, а єдина глинобитна хата кінця XIX ст. із «волохатим» очеретяним дахом простояла до 2004 р., (нині лишився лише кам’яний льох).
Динаміка населення:
- 1989 р. - 28 осіб, 2001 р. - 8 осіб, 2020 р. - 7 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська - 75%, російська - 12,5%, молдовська - 12,5%
село Никомаврівка - (UA51140170070090728) розташовано на автошляху міжрайонного значення Т 1614 (Йосипівка — Захарівка — Затишшя — Ширяєве) в балці «Малий Куяльник» в 18 км. на північ від центру громади, площа - 0,63 км², поштовий індекс - 66842, середня висота над рівнем моря 64 м.
Слобода «Мартинове» заснована наприкінці 1810-х років, коли надвірний радник Микола Мартинов з дружиною на імя Мавра отримали тут землі під власну економію. Після смерті чоловіка вдова увічнила подружжя у назві «Нико-Маврівка» (назва вперше фігурує у метричній книзі Преображенської церкви, сусідньої Василівки в березні 1823 року). В 1856 році (згідно даних земського суду) село належало статському раднику Дмитру Вороновському, та мало 45 дворів. На карті 1886 року позначена як - Нико-Маврівка (Городніча).
Динаміка населення:
- 1989 р. - 244 особи, 2001 р. - 233 особи, 2020 р. - 184 особи
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська - 90,56%, молдовська - 6,44%, російська - 2,58%, гагаузька - 0,43%
село Новопавлівка - (UA51140170080091470) розташовано в балці «Криница» в 11 км. на захід від центру громади та в 1 км. на схід від залізниці Київ-Одеса, площа - 0,15 км², поштовий індекс - 67133, середня висота над рівнем моря 127 м.
„Новопавловка“ офіційно зареєстрована у земських списках Тираспольського повіту Херсонської губернії в 1897 році. До революції хутір залишався приватною економією. У ревізіях кінця XIX ст. серед орендаторів згадані прізвища Павловських і Якимчуків, звідси ймовірне походження назви. У роки колективізації землю й худобу хуторян об’єднали в колгосп «Південний степ», підпорядкований райцентру Великій Михайлівці.
Динаміка населення:
- 1989 р. - 22 особи, 2001 р. - 9 осіб, 2020 р. - 17 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська - 77,78%, російська - 22,22%
село Новоселівка - (UA51140170100032825) розташовано за 7.5 км на північний захід від центру громади, площа - 0,53 км², поштовий індекс - 67123, середня висота над рівнем моря 128 м.
Новоселівка вперше згадується у російських імперських реєстрах 1787 р. як невеличке «нове село». Поворотним стал 1855 р. коли на викуплених 1780 десятинах з’явилася лютеранська колонія Klein Neudorf («Малий Нейдорф»), заснована німцями з материнського Glückstal / Hoffnungstal. До 1869 р. село входило до Ґлюкстальської волості, а з 1881 р. стало єдиним населеним пунктом у новоствореній Новопетрівській волості Тираспольського повіту Херсонської губернії. У міжвоєнний час колонія втратила пільги, але зберігала переважно німецькомовне населення. 1930-ті принесли колективізацію та перший відплив поселенців. Під час Другої світової війни німців евакуювали до Вартегау (осінь 1943 - зима 1944 рр.), а радянською постановою 1 лютого 1945 р. село перейменували спершу на Мале Карманове, а 1949 р. - остаточно на Новоселівку. У 2020 р. Новоселівку разом із колишньою Кіровською сільрадою включено до складу Цебриківської громади.
Динаміка населення:
- 1859 р. – 226 осіб, 1887 р. – 204 осіб, 1896 р. – 266 осіб, 1906 р. – 352 осіб, 1916 р. – 374 осіб, 1919 р. – 294 осіб, 1926 р. – 414 осіб, 1943 р. – 478 осіб, 1989 р. - 52 особи, 2001 р. - 30 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська - 75,86%, російська - 20,69%, молдовська - 3,45%
село Новороманівка - (UA51140170090098099) розташовано в балці «Брітнерова» за 11.5 км на захід від центру громади та в 1.5 км на південний схід проміжної залізничної станції «Іванівка», площа - 0,617 км², поштовий індекс - 67133, середня висота над рівнем моря 147 м.
Новороманівка вперше документально фіксується у 1897 р. у «Списку населених місць Херсонської губернії» як щойно закладений хутір казенних селян. Того ж року царська канцелярія закріпила за поселенням офіційну назву Ново-Романовка (укр. транслітерація — Новороманівка), що збереглася без змін донині. До 1917 р. хутір належав до Тираспольського повіту, а землю орендували дрібні поміщики Павловські й Якимчуки (у ревізії 1916 р. — понад 30 дворів рільників-орендаторів). У 1930-х тут діяв колгосп «Південний степ». На початку 2010-х років остаточно втратило постійне населення.
Динаміка населення:
- 1989 р. - 53 особи, 2001 р. - 50 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська - 84%, молдовська - 10%, російська - 4%, угорська - 2%
село Оленівка - (UA51140170110078003) розташовано в балці «Криниця» за 8 км на захід від центру громади, площа - 0,14 км², поштовий індекс - 67133, середня висота над рівнем моря 95 м.
Helenendorf / Еленендорф засновано в 1896 р., коли 18 лютеранських родин із Гофнунґсталю уклали 12-річний орендний контракт із графинею Оленою Гросул-Толстою на 860 десятин землі. До 1906 року Еленендорф зріс до 145 осіб, та мав молитовний дім. 1 лютого 1945 року радянський Указ перейменував населений пункт на Гросул-Толстого, підкресливши історію землеволодіння. У вересні 1946 року (уточнювальний список Президії ВР УРСР) село дістало нинішню назву Оленівка - українізований перекручений топонім від імені Олена.
Засновницька орендна угода 1896 р. вимагала, щоб колоністи висадили вздовж єдиної вулиці 300 плодових дерев, завдяки цим черешням і вишням село ще у 1930-х місцеві називали «Кіршендорф» («вишневе село»).
У 1920-х роках у приміщенні лютеранського молитовного дому працював аматорський духовий оркестр, після депортації німців мідні інструменти передали до школи в Цебриковому, де частина зберігається як музейні експонати.
Динаміка населення:
- 1896 р. - 33 особи, 1906 р. - 145 осіб, 1926 р. – 87 осіб, 1943 р. - 176 осіб, 1989 р. - 33 особи, 2001 р. - 29 осіб, 2020 р. - 20 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська - 89,66%, російська - 6,9%, молдовська - 3,45%
село Ольжинове - (UA51140170120085198) розташовано за 4 км на південь від центру громади, площа - 0,602 км², поштовий індекс - 67135, середня висота над рівнем моря 32 м.
В 1856 році (згідно даних земського суду) в поселені генерала Павла Шишкіна - Ольгівка налічується 12 дворів. Протягом другої половини ХІХ століття село, розташоване при річці Малий Куяльник, розвивалося: у 1859 році тут було 14 дворів, до 1887 року населення зросло до 188 осіб, а на початок ХХ століття (1906 рік) у 30 дворах проживало вже 208 осіб. На початку ХХ ст. на південь виник хутір – Тарасо-Шевченко, але з часом він став частиною села.
Постановою про перейменування окремих населених пунктів, назви яких містять символіку російської імперської політики або не відповідають стандартам державної мови №11363 від 21.06.2024 село Ольгинове Роздільнянського району перейменуване на село Ольжинове.
Динаміка населення:
- 1859 р. - 82 особи, 1887 р. - 188 осіб, 1896 р. - 128 осіб, 1906 р. - 208 осіб, 1916 р. - 164 особи, 1920 р. - 188 осіб, 1989 р. - 240 осіб, 2001 р. - 223 особи, 2020 р. - 229 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська - 94,62%, російська - 2,69%, молдовська - 1,79%, білоруська - 0,45%, німецька - 0,45%
село Привільне - (UA51140170130076210) розташовано в місці примикання балки «Глибока» до балки «Малий Куяльник» за 7.5 км. на північ від центру громади, площа - 0,19 км², поштовий індекс - 67123, середня висота над рівнем моря 47 м.
Згідно даних земського суду, в 1856 році поселення поміщика Стемпковського - «Ляхова» (по лівий бік балки) налічувало 19 дворів, а «Сакари» поміщика Сакари (по правий бік балки) – 7 дворів. Із кінця ХІХ ст. обидва хутори входили до Свято-Олександрівської волості Тираспольського повіту. Напередодні Першої світової війни «Сакари» було перейменовано на Володимирівку, а після земельної реформи 1918-1920 рр. і створення колгоспу ім. Кіроваприєднано до Лихове. Указом Президії ВР УРСР від 1 лютого 1945 р. «село Лихове Кіровської сільради» офіційно перейменували на Привільне
Динаміка населення:
- 1989 р. - 300 осіб, 2001 р. - 275 осіб, 2020 р. - 261 особа
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська - 92,83%, молдовська - 6,09%, російська - 1,08%
село Саханське - (UA51140170140033526) розташовано балці «Малий Куяльник» в 14 км. на північ від центру громади, площа - 2,76 км², поштовий індекс - 66842, середня висота над рівнем моря 52 м.
В 1856 році поселення спадкоємців поміщика Саханського - "Ново-Іванівка", (по правий бік балки) складалось с 30 дворів. На південь, по лівий бік балки були два хутори і поселення титулярного радника Витошевського – "Андріянівка" в якому рахувалось 7 дворів. Ще південніше, по правий бік балки було поселення поміщика Пейчева, яке мало постоялий двір, млин та 16 дворів. На початку ХХ ст. на південь від Ново-Іванівки з’явилось село Митрофанівка, на місті одного с хуторов – Найланд, на проти Андріянівки – хутір Ново-Українка, а Пейчева було перейменовано на Семенопіль. Упродовж 1920х - 1930х років землі колишніх поміщиків остаточно націоналізували, а всі висілки колективізував колгосп «Авангард». Після Другої світової війни окремі топоніми поступово зникли з офіційних документів, і від кінця 1940-х об’єднаний населений пункт офіційно іменували Саханським.
П’ять історичних назв — Ново-Іванівка, Андріянівка, Семенопіль, Митрофанівка та Ново-Українка - донині «живуть» у народних мікротопонімах.
Освіта:
- Саханська гімназія Цебриківської селищної ради, с.Саханське, 5
Динаміка населення:
- 1989 р. - 638 осіб, 2001 р. - 614 осіб, 2020 р. - 455 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська - 88,38%, молдовська - 6,71%, російська - 3,44%, вірменська - 1,31%, німецька - 0,16%
село Сокорове - (UA51140170150092315) розташовано балці «Малий Куяльник» в 9.5 км. на північ від центру громади, площа - 0,49 км², поштовий індекс - 67123, середня висота над рівнем моря 45 м.
Сьогоднішнє Сокорове склалося поетапно з кількох невеликих висілків, які вже стояли обабіч балки Малий Куяльник ще в 1863 році. По правий бік - хутір Сакари - власність дрібного молдавського поміщика Сакара, та Ляхове і Петрівське по лівий бік балки. З приходом до влади комуністів, землі було націоналізовано. На місці Петрівського виникло "Пролетарське господарство", а назву Петрівське отримало колишнє Ляхове. Колективізація 1930-х об’єднала всі три поселення у колгосп ім. Котовського зі штабом у Сакаровому, а в 60х роках села об’єднали під назвою – Сокорове.
Динаміка населення:
- 1989 р. - 130 осіб, 2001 р. - 121 особа, 2020 р. - 87 осіб
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
- українська - 92,74%, молдовська - 6,45%, російська - 0,81%
