| частина I - Початок | частина II - Прихід імперії | частина III - УССР та Друга світова війна | частина IV - Відбудова та занепад | частина V - Незалежність | частина VI - Нове століття |
Частина IV - Відбудова та занепад
Війна залишила по собі зруйновану інфраструктуру, виснажене населення, десятки спалених або покинутих господарств. Багато чоловіків не повернулись із фронту, або повернулися пораненими. Першочерговими завданнями влади стали відновлення колгоспів, ремонт залізничної лінії Одеса-Балта, запуск МТС (машинно-тракторних станцій) та відбудова житла. Проте селяни залишались фактично прикріпленими до колгоспів - паспортів вони не мали, праця оплачувалась трудоднями, а основні продукти отримувались через колгоспні рознарядки.
У повоєнний період тривала депортація залишків німецького населення - тих, хто уникнув виселення у 1944 році. У багатьох селах (колишніх колоніях) поселилися родини переселенців з центральних і західних областей України, а також демобілізовані військові. Колишні кірхи, школи й будинки культури використовувалися як склади, ферми, контори.
В 1947 році році район пережив нову хвилю голоду, спричинену неврожаєм і примусовими хлібозаготівлями. Люди виживали на хлібі з лушпиння, каші з бур'янів, листя й сурогатів. Водночас держава проводила активну ідеологічну обробку - відкривались школи, клуби, читальні, організовувались піонерські й комсомольські осередки.
В 1948 році почалась кампанія боротьби з "пережитками чужої культури". У колишніх німецьких селах (Баден, Страсбург, Кассель та ін.) завершили ліквідацію слідів колоністського минулого. Кірхи зруйнували або перебудували, назви вивели з ужитку, будь-які прояви національної ідентичності придушувались. Натомість сюди прибували переселенці з центральних і західних областей України.
В 1950 році почалось укрупнення господарств, часто з центром у більшому селі. Це супроводжувалося централізацією управління, механізацією й розширенням МТС. Будувалися нові ферми, зерносховища, клуби, школи.
В 1951 році на територію Роздільнянського району була направлена частина українського населення виселених з етнічних земель у Польщі. Яких за угодою між УРСР і Польщею з Холмщини, Підляшшя та Лемківщини переселяли на південь України.
В 1953 році, після смерті Сталіна мешканці району відчули пом’якшення політики: зменшилась кількість арештів, з сіл почали поступово випускати молодь на навчання в міста.
Під час Хрущовської реформи: Кучурганський, Степанівський, Велико-Михайлівський, Цебриківський та Захарівський райони були приєднані к Роздільнянському, утворивши район, схожий на сучасний. Країна переживала період індустріалізації села та стабільності радянського зразка, що супроводжувалася розвитком інфраструктури, зміцненням колгоспної системи та поступовою урбанізацією. Колгоспи й радгоспи отримували нову техніку, активно впроваджувались добрива, агрономічні інструкції, будувались тракторні бригади, силосні башти та корівники. Великих масштабів набуло житлове та соціальне будівництво. У селах з’являлися нові цегляні школи, клуби, дитячі садки, медпункти. До більшості населених пунктів було підведено електро- та радіозв’язок, збудовано водонапірні вежі, а головне - грейдеровані або асфальтовані дороги, що з’єднали села з районним центром. У культурному житті району переважала радянська ідеологія: демонструвались фільми, проходили мітинги, урочисті лінійки, працювали хати-читальні. Релігійне життя, попри заборони, виживало в тіні - таємні богослужіння відбувались у домівках.
У грудні 1962 р. загальна кількість районів скоротилася. Великомихайлівський район було приєднано до Фрунзівського та Роздільнянського,
Іванівський - частково до Комінтернівського частково до Роздільнянського, Цебриківський - до Роздільнянського, Березівського та Фрунзівського районів,
Ширяївський — до Ананьївського, Березівського та Фрунзівського районів.
29 березня 1963 року Карабанівська та Мар'янівська сільські ради Котовського району були передані до складу Фрунзівського району
Після усунення Хрущова, нове керівництво (на чолі з Брежнєвим) визнало реформу неефективною. 4 січня 1965 року було ухвалено рішення: "Відновити як адміністративно самостійні райони, що були ліквідовані в 1962 році".
4 січня 1965 році Роздільну віднесли до категорії міст районного підпорядкування.
В 1968 році в Лиманському був розгорнутий 827-й окремий розвідувальний авіаційний полк (сформований у 1952 році в місті Тирасполь, Молдавська РСР)
У 1970-х роках колгоспи та радгоспи досягли максимального розміру - обробляли тисячі гектарів, мали власну техніку, тваринницькі комплекси, будівельні бригади. У села надходили нові трактори, комбайни, вводились лінії електропостачання, централізоване водопостачання. Зводилися клуби, школи, фельдшерські пункти. Роздільна активно розвивалась як районний центр і залізничний вузол.
28 серпня 1974 року селяни вперше змогли отримати паспорти, а з ними – й право пересуватися країною та влаштовуватися на роботу у містах. Молодь активно виїжджала з сіл, особливо до Одеси, Котовська, Балти. Частину сіл покинули повністю - у них закривались школи або філії колгоспів.
19 жовтня 1976 році села Богнатове та Бурдівка Іванівського району передані в підпорядкування Єгорівської сільради Роздільнянського району.
У 1980-х почалося поступове виснаження колгоспної моделі. Виробництво зростало переважно на папері, виникала хронічна нестача товарів, зростала тіньова економіка. Молодь дедалі частіше покидала села, виїжджаючи в міста. Багато сіл втрачали школу, дитсадок, амбулаторію, скорочувались маршрути транспорту.
В березні, після приходу до влади Горбачова почалась перебудова. У районі з’явилися перші політичні розмови, критикували «формалізм», обговорювали проблеми. У другій половині 1980-х відновилась пам’ять про репресії, Голодомор, колоністське минуле. У деяких селах почали згадувати старі назви, розчищати цвинтарі, шукати історію.
20 січня 1987 року у Великомихайлівському районі утворено сільради: Новопетрівську з центром у селі Новопетрівка (сільраді підпорядковане село Вакарське), Цибулівську з центром в селі Цибулівка (сільраді підпорядковане села Малозименове і Поліно-Осипенкове), у Фрунзівському районі знято з обліку село Десинорове Василівської сільради.
15 грудня 1987 року у Роздільнянському районі утворено Буцинівську сільраду з центром в селі Буцинівка (сільраді підпорядковані села Карпівка, Кузьменка, Міліардівка, Новодмитрівка Кіровської сільради)
2 лютого 1988 року президія Верховної Ради Української РСР постановила включити в межі міста Роздільна Одеської області житловий масив та промислову зону державного племінного птахозаводу „Роздільнянський“ загальною площею 54,9 гектара.
12 травня 1988 року виконавчий комітет Одеської обласної Ради зняв з обліку село Богданове Друге Войничівської сільради Фрунзівського району.
22 травня 1989 року в Роздільнянському районі утворено Кошарську сільраду з центром в селі Кошари (сільраді підпорядкуване село Лозове Понятівської сільради), а 30 серпня село Одрадове Виноградівської сільради передано у підпорядкування Єгорівській сільській раді.
2 травня 1990 року у Фрунзівському районі знято з обліку село Кочурівка Войничівської сільради.
24 червня 1990 року у Фрунзівському районі утворено Новозаріцьку сільраду з центром в селі Новозаріцьке (сільраді підпорядкувані села Бірносове, Перше Травня, Федосіївка Перехрестівської сільради)
26 червня 1991 року село Бринівка Кіровської сільради передано у підпорядкування Єреміївській сільській раді
